Собака есе. Мій сусід Дмитро зі своєю собакою Даною ще лишався на дачі. Це була весела розумна собака рідкісної породи. Дана помітила за парканом великого собаку. То був чорний красень дог. Там знайшли собаку – кажуть, ніби вашу. Чому так повела себе вже немолода розумна собака?
Цього року я не був у місті майже все літо. Повернувшись додому на початку жовтня, я швидше поїхав на свою занедбану дачу.
Осінь у цьому році була ранньою і прохолодною. На грядках давно уже зібрали цибулю й часник, викопали картоплю, і тільки повновиді айстри – білі, рожеві, сині – розкошували на грядках, звеселяючи опустілі городи своєю красою.
Мій сусід Дмитро зі своєю собакою Даною ще лишався на дачі. Він заклопотано щось прибирав на вологому подвір’ї, час-від-часу ховаючись у будиночок від докучливого дощу. Дана лежала на порозі, поглядаючи на господаря чорними, як вуглинки, очима. Їй мало виповнитись двадцять років. Для собачого віку – зовсім бабуся.
Це була весела розумна собака рідкісної породи, улюблениця всієї сім’ї. Та найбільше той пухнато-кучерявий клопіт діставався Дмитру, і ця істота, відчувши тепло його душі, із усією відданістю собачої натури любила господаря. Навіть коли він залишав її ненадовго, вона могла годинами чекати його під дверима, напружено вслухаючись і винюхуючи повітря. То можна уявити, скільки було радощів, коли Дмитро повертався додому.
Того ж вечора, гуляючи на території дачного подвір’я, Дана помітила за парканом великого собаку. То був чорний красень дог. Дана спочатку насторожилась, побачивши незнайомця, але цікавість перемогла, і вона обережно вийшла за ворота. Дог наблизився до Дани і став обнюхувати її, а потім зненацька, торкнувшись носом, розпочав гру. Він бігав навкруг Дани, легенько штовхаючи її. Дана відхилялася від тих дотиків, тікала від дога, та знову верталася, і гра продовжувалася. Так, загравшись, Дана бігла зі своїм гостем все далі від будинку. Перехожі зацікавлено поглядали на незвичну пару.
Десь близько після полудня Дмитро згадав, що вже пора годувати собаку. Наклавши в миску їжі, він почав кликати Дану, але вона не з’являлася. Дві години пошуку ні до чого не привели. Ближче до вечора господар зовсім втратив надію найти собаку і сидів сумний на порозі будиночку. Зморений за день, він рано пішов відпочивати.
Несподіваний стук у вікно розбудив Дмитра. Було темно. Тільки вуличні ліхтарі сіяли тьмяне світло крізь листя дерев. За вікном з’явилась постать чоловіка. Дмитрові стало трохи не по собі. Кватирка вікна була відчинена, він почув:
– Вибачте, там знайшли собаку – кажуть, ніби вашу – у дворі покинутої дачі. Вона постраждала, їй потрібна допомога!
Дмитро скочив з ліжка і вибіг.
– Де?! – майже кричав він.
– Ходімо, тільки заспокойтесь.
Вони пройшли досить далеко, поки не знайшли покинуту дачу. Відтіля чулося жалібне виття. Дмитро, пробираючись крізь високі зарослі бур’янів, ішов на звуки. Біля кимось виритої ями лежала Дана, поряд сидів величезний дог. Неподалік лежав капкан. У Дани була розтрощена задня лапа. Чоловік і жінка, які врятували бідну тварину, знаходились поряд. Дмитро зрадів, що Дана виявилася ще живою. Він подякував за Дану і, дивлячись на переляканого дога, сказав:
– Ну що, кавалер, не вберіг даму?
Загорнувши пропажу в якусь ряднину, Дмитро поніс собаку додому. Вона тихенько стогнала і винувато поглядала на господаря. Важко було сказати, чому так повела себе вже немолода розумна собака. Може, в ній нарешті заговорив інстинкт? (У Дани ніколи не було дітей.) А може, хоч раз у житті їй закортіло розважитись на волі зі своїм собачим родичем.
Наступного літа я повернувся майже наприкінці серпня і не гаючись пішов до сусіда. «Добрий вечір», – привітався він, і сумні нотки прозвучали в його голосі. Я звернув увагу, що ніде не було видно Дани. «Ходімо», – кивнув він головою у бік саду. За квітником, у глухому куточку, виднівсь невисокий горбочок, присипаний торішнім листям. «Восени», – прошепотів Дмитро. Я все зрозумів. Небезпечна рана і вік собаки виявились несумісними з життям.
В очах Дмитра світився сум. Сум самотнього літа. Літа без Дани.
Собака есе
