Містика могил

---

Мені багатства, золота не треба,
Я вам зізнаюсь, милі орачі,
Мене з могили треба висі неба,
Незгасних зір по обрій уночі.
Г. Гайворон

Микола Перший забороняв розкопувати могили: «разграбление гробниц всегда было воспрещено».
В 1859 році була утворена Імператорська Археологічна комісія. Першим головою було призначено графа С. Г.Строганова. За тогочасними законами, третина знайденого належала господарю землі. На зміну «диким», «чорним» скарбошукачам прийшла наукова археологія.

За українськими народними повір’ями, кожен скарб зачаровується на певну кількість голів (смертей). Тобто, лише після того, як загине певна кількість скарбошукачів, скарб може потрапити до рук щасливця, який залишиться в живих. Не все так просто в цьому світі, й не варто просто відмахуватися від давніх міфів та переказів – хранителів досвіду століть і тисячоліть. Звернемося до офіційних джерел та послухаємо поважних, шановних людей.

"В течении весьма короткого времени один за другим оставили этот мир несколько археологов. И не из рядового состава, а начальники экспедиций! В 1992 году, едва отметив свое пятидесятилетие, умирает Н. Н. Чередниченко. Год спустя хоронят пятидесятилетнего Б. Н. Мозолевского. В 2000 году, выйдя на «заслуженный отдых», завершает свой жизненный путь знаменитый В. И. Бидзиля, следом за ним, с небольшим перерывом, уходит почти ровесник Бидзили А. Н. Кубышев…
В любом случае не стоит забывать, что курганы – не что иное как могилы, места вечного упокоения наших предков. Испокон веков у всех народов считалось великим грехом нарушать покой мертвых.
Борис Миколайович Мозолевський помер на 57 році життя у нестерпних муках від невиліковної хвороби".
Костянтин Сушко.

"Щодо розкопок Огузу, то мої батьки: тато, 1881 та мама, 1879 років народження, добре їх пам’ятали. Спочатку кам’яні плити, ті, що лежали зверху, скинули поруч з розкопом. Всі бажаючі лазили в поховальних камерах та численних тунелях. Один хлопчик років 12 знайшов невеликий чавунчик чи горщик з золотими монетами й приніс їх додому матері. Неписьменна вдова не знала, що з ними робити, й віддала своєму дядькові, який швидко розбагатів. Хлопчик же знову пішов на курган і почав довбати якоюсь палицею землю в розкопі, та стіна й стеля обвалилися й засипали юного шукача скарбів. Після цього вхід до тунелю засипали.
Огуз користувався недоброю славою. До війни саме там нападали на дем’янівських касирів. Були й раніше криваві події біля нього. (Саме в Огузі бандою Плотницького було замучено священика Царевського. Ю.Б.). У розкопі кургану в 1942 році німці розстріляли кілька авіадесантників. Навіть після війни були бандитські вилазки".
Володимир Холодний.

"Треба сказати, що мешканці теж не залишалися байдужими щодо могильних скарбів, хоча їх і стримував релігійний страх щодо недоторканості могил предків. Та все ж, невігластво та тяга до легкої наживи штовхали жителів на пошуки скарбів. Іноді це призводило до трагічних наслідків.
Чимало було таких, які вірили, що скарб можна знайти там, де вночі в чистому полі з’явиться вогник. Ось на такий вогник і виїхав темної ночі на водовозній тачці дід Полівода (вуличне прізвисько Паращенко), ще й прихопив із собою дівчинку-підлітка. Як розповідали старожили, копав він дуже старанно, піт котився градом. Ось уже задзвеніла лопата, натрапивши на щось тверде. І раптом… о жах! Коли дід підняв голову, з ями замість зірок на небі він побачив таке! З переляку дід вилетів з ями, стрибнув у бричку, в якій тихо дрімала його донька. Оскаженіло погнав коня. Коли трохи очуняв, під’їхавши до двору, то відчув, що в штанях у нього не тільки мокро… Лопату десь загубив, коня ледь не загнав, дівчина з жаху й неймовірної тряски назавжди стала горбатою. Так скінчилися його пошуки скарбів".
Федір Москаленко.

В команді О. М. Лєскова, ще до початку розкопок Огузу в 1971 році, загинув в п’яній бійці ленінградський вчений. Що це було? Випадок чи попередження? Ці несанкціоновані розкопки принесли Олександру Михайловичу чимало прикрощів і врешті змусили виїхати за межі України.
Ми ж поговоримо про останні розкопки Огузу, які співпали з трагічним вбивством молодого чоловіка, причиною якого став любовний трикутник. Подія для тих часів вкрай рідкісна.

"Несколько лет назад строители-армяне, работавшие рядом с раскопками кургана Огуз, сообразили, что здесь можна поживится. Они умудрились вывезти с раскопа машину грунта вперемешку с золотыми бляшками. Потом бляшки всплыли в Армении – при попытке вывезти их в Иран. В стране рынка сбыта для таких вещей пока нет. Но неминуемо будет…"
Профессия древняя и почтенная – грабитель могил./ Киевские ведомости. 10.03.1993.

"Во время раскопок кургана Огуз (самого большого в Причерноморье) рабочий незаметно «увел» несколько золотых украшений. Вору удалось найти скупщика. Тот не стал переплавлять драгоценные изделия, а повез продавать за границу. На этот раз фортуна подвела: скупщика взяли с поличным".
Пыхтят бульдозеры над скифами./ Комсомольская правда. 12.03.1999.

Додам від себе, що доля копачів могил, навіть професійних, незавидна. Я досить детально розмовляв з одним з цих копачів. Він розповів про шлях нашого золота з Сірогоз через Москву до Єревана. Обидва сірогозці, учасники цієї пригоди, можна сказати, відбулися переляком. Оскільки вони все повернули, то до карної відповідальності їх не притягали. Але доля їх після цього різко змінилася, й далеко не в кращу сторону. Померли вони досить рано.
У «лихі дев'яності» з'явилася нова професія "гробокопачів", які відкопували щойно похованих і продавали їхній одяг. Їх, звичайно ж, врешті піймали. Мені доводилося проводити медичний огляд цих кремезних чоловіків. Все тіло в них було покрито суцільними виразками. Виходить, що мерці не такі вже й беззахисні.

Розпалемо, брате, ватру в полі,
Осушимо щоки вічним травам.
Хай оближе зорі похололі
Теплий вогник язиком гірчавим.
В. Маруга

Іще про скарби Огуза: Шукачі скарбів