А море...

А є іще море, у мене є море, а МО-

РЕве і сміється і бавиться барвами ЛІ-

ТА-нок балерин білих хвиль – антураж, а воно

ховає на дні таємниці малі і ВЕЛИ-

КІстки кладовища, русалчини стогін і зойк...

Тут Дана-богиня хмарини пере від ПЕЧА-

ЛІтають баклани, Митець олівцями зірок

малює святі почуття під туману вуаллю...

А море все марить про темні любовні шторми,

надії минулі, розтрощені вщент кораблі,

про дух завеликий в малих, у великих – МА-

ЛИЙ у мій келих по вінця вина, не жалій,

інакше я жити не зможу в гармонії з СВІ-

ТОМ-у що я знаю секрет про скелети на дні,

та велич і ніжність – незмінні навік складоВІ-

ТЕР питає... Що відповідати мені?

Що це апріорі і нині і прісно: «О, МО...»

РЕгоче... А я шепочу собі далі: «Аморе...»

Аморе вірш. Вірш а море.