Київ змій і лисих гір
Роздраконемо дракона
Київ Змій і Лисих гір.
Там, где на высоте обрыва
Воздушно-светозарный храм
Уходят внапрь – очам на диво
Как бы парящий к небесам,
Где Первозванного Андрея
Еще поднес сияет крест –
На небе Киевском белея.
Ф.Тютчев.
Київ це фантастичне плетиво з церков, монастирів, лисих гір, між якими звиваються зміями яри та вали. Символ боротьби та протистояння світла й темряви, добра і зла.
Почнемо зі змія. Здавна це символ мудрості. Зображення змія обов’язкове на короні єгипетських фараонів. Бог повелів усім «плодитися й розмножуватися». В той же час заборонив «вкушать» плоди з дерева пізнання добра і зла. Але змій спокусив Єву, завдяки чому вони з Адамом стали справжніми людьми, що живуть повноцінним людським життям, а не ведуть овочеве існування. Адам і Єва стали родоначальниками тих 7 мільярдів людей, які зараз населяють землю. Церква чомусь це об’явила гріхом, а змія перетворила в посібника диявола.
Звивиста змія це символ складності життя й відносності поняття добра і зла символом якого є почуття міри – «що занадто то не здраво», поняття яке виключає однобічне, лінійне, чорно-біле бачення цього світу. Уроборус – змій що кусає себе за хвіст є символом безкінечності цього світу. Своєрідна стародавня стрічка Мебіуса.
Поступово змій стає символом тих кочових народів, взагалі загарбників, які не дають спокою осілим землеробам нашої землі. В багатьох місцях, включаючи острів Хортицю, є змієві печери, та головна що доходить до центру землі знаходиться поблизу Кирилівської церкви. Там же район Кожум’яки, де ми бачимо ще одного змієборця Кирила Кожум’яку. Спроба дослідити ці печери ледь не закінчилась катастрофою, почала осідати земля й руйнуватися Кирилівська церква та монастир. Роботи зупинили, а вхід до печер замурували, тим більше що за легендами там знаходяться численні стародавні скарби, полишені чи то Мазепою, чи його попередниками.
Другим символом містичних таємничих сил стали Лисі гори, на вершинах яких збираються відьми на свої шабаші. Головною лисою горою вважається Дівич-гора поблизу Видубицького монастиря. На звання лисих претендують Щекавиця (Олегівка), де збереглося найстаріше з київських кладовищ; Хрещатівська або Чортова гора поруч з Володимирською (Михайлівською) гіркою; гора на Чорториї біля Вигурівщини, поряд з островом Іллі Муромця; Дитинна або ж Клинець; Кисилівка на честь останнього київського воєводи Адама Киселя поруч Флорівський монастир; Києвиця, або Хоривиця це давня назва Замкової гори напроти будинку № 13 на Андріївському узвозі, а Старокиївську ще називають горою Змія. Шабаш звичайно відбувається у Вальпургієву ніч на перше травня, іноді згадують і Юрая (весняного Юрія) 6 травня. А ось європейські відьми святкують Хеловін на початку листопада. Не даремно ці дні зробили святковими більшовики, вони знали кому служать. Взагалі, щоб стати справжньою відьмою треба обов’язково побувати в Києві на Лисій горі.
Вот стою на горке, на Владимирской
Ширь вовсю не вымчать и перу.
Так когда-то рассевшись в выморозке
Киевскую Русь оглядывал Перун.
Писав Володимир Маяковський
З іншого боку ми бачимо, що кияни намагалися нейтралізувати вплив нечистої сили будуючи на таких місцях, або поруч з ними храми та монастирі.
А взагалі київські гори попри певну містику стоять на сторожі мирного життя народу трудівника, землероба. А далі йдуть такі захисники України як Канівська Тарасова гора, 40-метрові гранітні скелі острова Хортиця, зі сходу – Святогірський монастир, а з заходу – Замкова гора. Гора це своєрідний символ – вміння піднятися над несуттєвим і дрібним, піднятися вище й побачити більше й порівняти. Символом такої гори є й наш Огуз, який розташований в центрі рівнинного степу, де немає лісів, горбів, яруг, навколо плоскість і неймовірний обсяг горизонту, виднокраю.
На відміну від гостроверхих пірамід вершини наших гігантських курганів були плоским. Й нема сумніву, що вони використовувались для проведення певних ритуалів, дійств-чародійств.
Київ це місто борні, протистоянь і непокори. Не випадково більшовики не наважувалися зробити його столицею до 1934 року коли було знищено основні київські святині. Майже повністю знищили Київ більшовики у 1941 році, чудом уцілів Володимирський собор. Столицею рейхскоммісаріату Україна, який повинен був включати й Північний Кавказ, було місто Рівне. А Гітлер, який відвідав Полтаву й Запоріжжя, так і не наважився побувати в Києві. Зате у вересні 1941 року наше місто відвідав спадкоємець таємних знань і рицарських орденів Генріх Гімлер. Ленін і Сталін, настільки мені відомо, ніколи не були в Києві. Зате в Києві довго жив бунтар і мрійник Микита Хрущов.
А ще в Києві є особлива вулиця, яка змією повзе з Подолу до Андріївської церкви. Причому нумерація будинків у ній починається не від центру, як у всіх інших вулиць, а навпаки з Подолу. Ви вже здогадалися, що мова йде про Андріївський узвіз. Крім 13 булгаківського будинку з нею пов’язані й інші чудеса.
«Київський простір, виявляється має прямі виходи в інші світи, ці виходи зображено Булгаковим. Але не названо», - пише М.Петровський у своєму дослідженні «Майстер і Місто».
В останньому перед Андріївською церквою 38 будинку Андріївського узвозу жили цесаревич, майбутній імператор Олександр Третій, там же після одруження з Тасею Лаппа кілька років жив Михайло Булгаков, зараз живуть спадкоємці Михайла Грабовського.
Російських царів, навпаки, з драговин, мокви, боліт та трясовиць старої й нової столиць тягло до горбів та гір древньої столиці – Києва. В Києві зберігся напівміфічний будинок Петра Першого, певний час у 19 столітті в цьому приміщенні була божевільня.
Єлизавета Петрівна прихильно відносилася до України. В 1744 році вона побувала в Києві, але її ніде було розмістити. Тому спеціально для високих гостей почали будувати Маріїнський палац. Та от місце було вибрано не дуже вдало, на старих картах поруч позначено Провалля. З жодним царем який відвідував цей палац нічого доброго не відбувалося, тут Марія Федорівна дізналася про зречення свого сина Миколи Другого.
В Києві було вбито Столипіна.
Олександр Другий назвав Київ другим Єрусалимом.
Генерал-губернатором Києва був М.І.Кутузов.
Поруч з Маріїнським палацом у будинку свого друга Андрія Миколайовича Муравйова жив Тютчев у липні-серпні 1869 року. Він писав: «Да, я Киевом остался совершенно доволен. Он оказался принадлежащим к той родной категории впечатлений, оправдывающих чаемое. Да, замечательная местность закрепившая великим прошедшим и очевидно предназначенная для еще болем великого будущого. Тут бъет ключом один из самих богатых родников старины… Какой-то новый мир, какая-то новая Європа». Його друг А.М.Муравйов теж був у захваті від Києва, він видав книгу «Київ та його святині». Він назвав «предания вымыслом чудесным, которые на самом деле несут в себе высшую правду идеальных устромлений человеческой души; сухой рассудок не должен опустошать человеческую душу».
Коли в 1853 році було відкрито двадцятиметровий пам’ятник святому Володимиру, митрополит Філарет Амфітеатров відмовився освятити пам’ятник до тих пір, доки не збудують храм Володимиру. Гроші на одну з найкрасивіших Володимирську церкву почали збирати ще в 1852 році. Початковий проект затвердив у 1856 році Микола Перший, будівництво почали, але коштів катастрофічно не вистачало. Будівництво продовжили з 1875 року після візиту до Києва Олександра Другого, але завершили його лише 20 серпня 1896 року, коли на відкриття прибув Микола Другий з дружиною. Таким чином довгобуд тривав при чотирьох імператорах. Але храм вийшов чудовий. Його розписували Васнецов, Нестеров, Врубель. Їм захоплювалися Ахматова, Купрін, Бєлий, Блок, Маяковський, Мандельштам, Бердяєв,Таїров, Вертинський, Булгаков, Параджанов та інші видатні люди..
Впродовж десяти років жив і трудився над оформленням Володимирського собору Віктор Васнецов йому допомагали Нестеров і Врубель. Але Прахова на той час в уяві Врубеля все більше перетворюється з доброго генія, яка надихала його на творчість, на демона і він малює її зображення в вигляді богоматері, але з вишкіреними зубами й довгими нігтями. Звичайно малюнок тут же замалювали, а Врубеля перевели на оформлення Кирилівської церкви. З цією роботою він блискуче справився, але все більше захоплювався демонологією. При чому в його демонах дослідники бачать певні риси Прахової. Врубель любив своїх героїв змальовувати з божевільних, вважаючи що вони ближче до Бога й догрався врешті решт сам.
Паралельно з титанічною роботою по оформленню Володимирського собору В.Васнецов продовжує роботу над трьома київськими богатирями. Ілля Муромець родом з містечка Муромця (зараз Моровець) між Києвом та Черніговом, відомого з літописів починаючи з 1147 року. Після тривалої хвороби по дорозі до столиці Русі він здолав Солов’я-розбійника, жидовина, ідолище погане та татарове. Вчені дослідили його мощі, що зберігаються в Києво-Печерській лаврі. Це кремезний чоловік років 40-44-х зі слідами важкого поранення та слідами перенесеного захворювання суглобів.
Добриня Микитич дядько князя Володимира й брат Малуші переміг змія й визволив Забаву Путятівну. Він на білому коні, символізує перемогу добра. Для зображення Добрині, як і князя Володимира, що хрестить Русь, Віктор Васнецов використав своєрідний сімейний збірний портрет роду Васнецових. Альоша Попович веселий гусляр наймолодший з богатирів. За легендою він загинув в битві на Кальці. В київській Русі говорили польовик, слово богатир прийшло в російську мову від монголів – «батир».
Васнецов започаткував свій оригінальний народницький, фольклорно-фантастичний стиль. Він не примкнув ні до «передвижників», ні до «мир искусников» з їхнім імпресіонізмом та абстракціонізмом.
Один з прихильників нового напряму художник Бекет так писав: «Мир искуства» выше всего земного, у звезд там он царит надменно, таинственно и одиноко, как орел на вершине снеговой». Про передвижників вони писали: «клуб мужичья, чинушей, салопниц, бурлаков, купчих». В свою чергу І.Репін назвав їх «чужаками Росії».
Для захисту християнської цивілізації від навали зі сходу на її східних межах було побудовано храми Софії: в Константинополі, Києві, Полоцьку та Новгороді. Київська Софія тримається.
Захисником та оборонцем Києва є Святий Михайло, отож не дивно що обидва Майдани почалися саме в день цього святого 21 листопада.
24 лютого день бога смерті Велеса.
Володимир Соловйов не зрозумів і заплутав інших зі своєю небесною Софією. Віра, Надія, Любов і матір їх Софія - мудрість. Але матір це матерія – материнське, земне начало, символ її плодючості на відміну від чоловічої духовної, небесної сутності. Звідси блукання символістів того ж Блока й Білого і врешті їхнє безпліддя. Це також жорстока розплата долями дітей тих жінок, що занадто відірвалися від землі, від реалій життя - Марини Цвєтаєвої та Анни Ахматової. Це врешті безпліддя моїх улюбленців великих романтиків О.Гріна та М.Волошина.
Лев Толстой не любив Київ, в якому як він вважав занадто багато церков, монастирів та монахів. Але, все ж таки, одного разу він приїхав у Київ, де жила його сестра. Приїхав і … зник. З’явився лише через три дні. Виявляється в Лаврі він познайомився зі звичайним монахом і три дні спілкувався з ним. До кінця своїх днів Лев Миколайович вважав цього монаха найрозумнішою людиною з якою його звела доля.
Ти тут, в повітрі ми однім.
Твоя присутність, наче місто,
Як тихий Київ у вікні,
Що дзвону променів є вмістом.
Б.Пастернак.
