Как по улицам Киева-Вия

---

В цьому році виповнилось 130 років від дня народження Йосипа Мандельштама (15.01.1891 – 27.12.1938) та Михайла Булгакова (15.05.1891 – 10.03.1940). Доля кілька разів зводила їх разом, хоча вони не були особистими друзями.
У квітні 1919 року до Києва приїздить вже досить відомий поет Й. Мандельштам і виступає в творчому об’єднанні-клубі «Хлам» (художники, літератори, артисти, музиканти). В цей же час досвідчений лікар та молодий літератор М. Булгаков пише свої перші твори й теж прилучається до літературної богеми. Свої враження від цього клубу він відобразив у «Білій гвардії», змінивши назву на «Прах» (поети, режисери, артисти, художники).
Леонід Утьосов залишив свої враження від цього клубу: «Киев жил так же, как Одесса – тяжело и голодно. Еда – морковный чай с монпасье, хлеб приносили с собой».
Саме в «Хламі» 1 травня 1919 року відбулося знайомство Йосипа Мандельштама з його майбутньою дружиною і музою-берегинею його творчості Надією Яківною Хазіною (1899-1980). І ось що пише про це випускниця престижної київської гімназії художниця Надія Хазіна: «В первый же вечер он появился в «Хламе», и мы легко и безумно сошлись… Уже тогда у нас обоих проявилось два свойства сохранившиеся на всю жизнь: легкость и осознание обреченности». Лише в 1922 році вони одружилися.
Під час перебування М. Булгакова на Кавказі (1919-1921) відбулося дві його зустрічі з Мандельштамом. Про першу Булгаков згадує в своїх «Записках на манжетах». Про наступну пише Надія Мандельштам у листі до Олени Булгакової.
У Москві обидва літератори жили у Письменницькому будинку: подружжя Мандельштамів з 1933, а Булгакових з 1934 років.
Мандельштам не відзначався особистою мужністю, але в той же час у нього було якесь поетичне безстрашшя. Він пише й читає своїм знайомим вірш про Сталіна «Мы живем под собою не чуя страны», про який Б. Пастернак скаже, що це не поезія, це самогубство. Так і сталося. В травні 1934 року Мандельштама вперше заарештовують. Б. Пастернак звернувся за допомогою до Бухаріна, той пише лист Сталіну. Останній подзвонив Пастернаку, і там з вуст вождя він почув питання: «Так он же мастер, мастер?». Ось звідки витоки назви роману М. Булгакова, який, як і А. Ахматова, переймався долею поета і знав про цю розмову. Перший раз після арешту Мандельштам відбувся засланням до Воронежу, дружина прослідувала за ним.
Та у вождів довга пам’ять. Вдруге Мандельштама заарештували в травні 1938 року. Пройшовши страшний шлях допитів, знущань, тортур Мандельштам помер у пересильному таборі у Владивостоці 27 грудня 1938 року. Його тіло, як і тіла сотень інших в’язнів, було звалено на купу, де воно й пролежало, доки навесні не відтала земля й напівгниле тіло було зарито в одній із безіменних спільних ям.
Ми ж повернемося до Києва. Мандельштам часто відвідував це місто. В 1926 році він пише нарис «Киев», що складався з двох частин: «Самый живучий город Украины» та «Трамвайчик бежит вниз по Подолу». В останньому вічна трагедія життя на переломі часів: «Странное и горькое впечатление от нынешнего Киева. Необычайно по-прежнему жизнелюбие маленьких людей и глубокая их беспомощность». Певною мірою він перекликався з булгаковським «Киев-городом» (1923).
Ця ж тема «Заблудившегося трамвая» М. Гумільова:

Где я? Так темно и тревожно
Сердце мне стучит в ответ…

В красной рубашке с лицом, как вымя,
Голову срезал палач и мне…

И все ж навеки сердце угрюмо,
И трудно дышать, и больно жить…

Вірш-передчуття, вірш-пророцтво.
Щось нагадує древній, демонічний Київ поема Гумільова «Дракон» - чаша, жрець, жезл, купола, хрести.

И я знаю, что заповедней
Этих сфер, и крестов, и чаш,
Пробудившись в свой день последний,
Нам ты знанье свое отдашь.

Мандельштам недаремно порівнював Київ з Вієм («Как по улицам Киева-Вия»). Це місто мало для нього, як і «логово змиево» для Гумільова, українських повістей Гоголя та численних оповідей інших майстрів слова, якийсь містичний, демонічний характер. Вірш під назвою «1 января 1924 года», присвячений начебто Москві, але написаний він у Києві.

Кто веку поднимет болезные веки –
Два сонных яблука больших.

Чується в цьому вірші щось катастрофічне, дійсне кінець віків і часів.

Он слышит вечный шум – когда взревели реки
Времен обманных и глухих.

Чимось він нагадує вірш А. Ахматової «Древний горд словно вымер». В перекладі М. Москаленка «Давній Київ наче вимер». В написаному в 1914 році вірші А. Ахматова високо ставить себе й Гумільова й висловлює бажання саме в цьому місті скінчити свій життєвий шлях.

И со мной лишь ты, мне равный,
Да любовь моя.

Дуже своєрідним є вірш Й. Мандельштама «Концерт на вокзале». Вірш написаний у 1921 році. Деякі дослідники називають серпень, коли помер Блок і було розстріляно «за недоносительство» Гумільова. На цьому ж вокзалі помер на 54 році життя І. Аненський, який був поетичним вчителем і всіляко підтримував творчість Гумільова. На вечорі пам'яті Інокентія Федоровича виступали Гумільов і Мандельштам. Протягом 1891-1893 років І. Ф. Аненський був директором одного з найкращих учбових закладів Києва, колегії Павла Галагана («розсадник українства») та школи академіків. Його дружина, старша на 14 років, походила з козацького роду Хмар-Борщевських. У 1901 році 46-річний поет-однолюб (а дружині 60) напише:

Одной Звезды я повторяю имя…
Не потому что от Нее светло,
А потому, что с Ней не надо света.

«Концерт на вокзале» - це прощання зі світлим прозорим небом високого духу й неприйняття поетом земного світу, де «твердь кишит червями». Для Мандельштама небо це також «твердь» - непорушний і гармонійний світ космосу, який на очах гине. Поет з жахом спостерігає великий розлом, кінець Срібного віку на зміну якому приходить приземлений залізний вік убогого матеріалізму, символом якого є черв'як.
Як тут не згадати фразу з вірша за який поет заплатив життям: «Его пальцы как черви жирны».
Поет прощається з минулим:

Куда же ты? На тризне милой тени
В последний раз нам музыка звучит.

Надія Яківна Мандельштам стала хранителем творчості свого чоловіка. Жила затравленим звірем в бідності, рятувалася лише вірою в Бога та свого Йосипа. Всі сили доклала щоб зберегти твори Мандельштама для потомків. Віддавала їх на збереження друзям, завчила напам’ять не лише вірші, а й прозу чоловіка. А. Ахматова врятувала її життя й перетягла в роки війни в Ташкент. За іронією долі жили вони в будинку, де перед цим жила Олена Булгакова, якій Ахматова присвятила вірш «В этой комнате колдунья до меня жила одна». Дві берегині творчості своїх чоловіків – Олена Булгакова та Надія Мандельштам підтримували зв'язки й листувалася.
Завдяки Вігдаровій у 1965 році Надія змогла повернутися в Москву. Жила в однокімнатній квартирі. В інтервью Радіо Свободи вона сказала: «Ведь была Россия когда-то великой страной». Було це в, здавалося, цілком благополучному 1977 році. Пережила чоловіка на 43 роки й померла майже в той же день 29 грудня 1980 (Мандельштам 27 грудня 1938).
Ось такий києвський вузол визначних діячів нашої культури.