По сторінках шкільних хрестоматій

За основу нашої літературної розвідки візьмемо Хрестоматію української літератури для 6 класу за 1951 рік (п’яте видання), яку доповнимо Хрестоматією для 10 класу 1956 року (13-те видання) та Хрестоматією для 10 класу 1969 року. Тут ми зустрінемо імена відомих, напівзабутих та геть забутих «класиків».

Отже, хрестоматія за 1951 рік починається гімном Радянського Союзу, де є такі слова:

Крізь грози світило нам сонце свободи,

І Ленін великий нам шлях осіяв.

Нас виховав Сталін – на вірність народу,

На працю і подвиги силу нам дав.

Закінчується гімном УРСР:

Нам завжди у битвах за долю народу

Був другом і братом російський народ,

І Ленін осяяв на путь на свободу,

І Сталін веде нас до нових висот.

Далі йде «Слово Великому Сталіну від українського народу». Нагадаю, що в грудні 1949 року гучно відсвяткували 70-річчя вождя всіх народів.

Щоб не було старому вороття,

В жовтневі дні з пожарів і руїни

Наш край покликав Ленін до життя,

І Сталін нас повів на верховини.

Потім ідуть усна народна творчість і українська дожовтнева література, представлена Т.Г. Шевченко, Марко Вовчком, Л.І. Глібовим, І. Нечуй-Левицьким, Панасом Мирним, І.Я. Франком, П.А. Грабовським та М.М. Коцюбинським з правильними творами про бідний і нещасний народ.

Далі ми підходимо до розділу, який нас найбільше цікавить. Почнемо з поетів.

І Сталін із нами в сердечній розмові.

І Сталін усім нам пораду дає.

– Ой Сталіне рідний, ми дужі, готові!

Прийми ж наше серце у серце своє.

П.Г. Тичина «Пісня про Сталіна»

Небо над землею, як весна, привітне,

Як над ставом пісня солов’я.

У кожнім серця сіє, у кожнім серці квітне

Зорями повите Сталіна ім’я.

В. Сосюра

Від молотів, що дзвонять по металі,

Від юнаків, що клоняться до книг,

Привіт тобі і слава, славний Сталін,

Хто щастя день нам як чертог воздвиг.

М.Т. Рильський. «Сталіну»

М. Бажан представлений одним коротеньким віршем, де про Сталіна нема, але ось за 10 клас:

І дивиться зі стіни

на це багатство Сталін…

а далі:

Знайомий, найдорожчий і найрідніший в світі,

Спокійний тихий голос доноситься здаля.

…В Москві, в могутнім місті, увінчанім зорею,

Не спить його учитель, його великий друг.

Фронтовик А. Малишко не дуже полюбляв славити вождів, зате згадує «Кобзаря», тому в Хрестоматії за 10-й клас його взагалі немає. Але є:

Не пізнать сьогодні краю

Сміливих звитяг,

Де наш Сталін підіймає

Сонячний свій стяг.

Якуб Колос «Під сталінським сонцем»

Кров точили пани, кров-червоні корали!

Аж народ заточився як в Остапові дні.

– Чи ти чуєш нас, батьку?

І вчув він – наш Сталін,

і прислав нам бійців, і сказав: – Ви вільні!

Олександр Гаврилюк «Жовтень у Львові»

Ну, з поетами все ясно: щоб надрукувати свою книгу, треба «паравозік» – десятка півтора-два віршів про партію та вождів. А що ж прозою? Те саме.

О.С. Корнійчук. «Загибель ескадри».

У п’єсі показано роль партій Леніна-Сталіна у боротьбі матросів Чорноморського флоту, тобто в його затопленні:

«Правда». Аврорівець. Слухаю… Товариш Леніна?.. Хто просить? Товариш Сталін? Єсть… Єсть… (до товариша Леніна) Вас просить до апарату товариш Сталін.

Ленін (підійшов, взяв трубку) Слухаю… да… так… добре… Це дуже вірно.

Дружина О. Корнійчука Ванда Василевська. «Райдуга»:

Ану, хлопці чого з ними возитись. Ура! За Батьківщину, за Сталіна!

Олекса Десняк в «Удай-ріці» пише про колгоспне будівництво, де звучать радісні пісні:

Лети, моя славонько, та через ліси,

Дорогому Сталіну вісті віднеси.

Лийся, пісня Сталіну, над роздоллям нив,

Він для люду бідного край озолотив.

В творі Івана Ле «Герой» та О. Копиленка «Брати» вождя не згадують.

О. Бойченко. «Молодість». Епізод з похорону Леніна:

Вадим дивився на Сталіна блискучими від щастя очима. Він бачив товариша Сталіна. Зараз він почує його… Сталін дає клятву від імені партії. Всі завмерли.

Та недаремно кажуть: що занадто, то не здраво. Народжені в 1930-ті роки певною мірою були ідеалістами, які дивувалися: «Чому в житті все не так, як пишуть у книжках?»

Це покоління породило дисидентів та шестидесятників. А основна маса благополучно пристосувалась до чергових коливань курсу партії. Цікаво, що авторами таких різних підручників з літератури та історії часто виступають ті ж самі академіки та професори, які дуже добре вміли своєчасно перебудовуватися.

В Хрестоматії за 10 клас 1956 року з’явилися:

– Андрій Головко «Бур’ян»,

– Ярослав Галан «На службі у сатани»,

– Петро Козланюк «Юрко Крук»,

– Натан Рибак «Переяславська рада».

Хто з’явився в час мого навчання в Хрестоматії для 10 класу, 1969, видання восьме?

Ми – жах. Ми – караючий гнів.

Ми молимось культу вогнів,

і хто є відважний, і хто нас поборе?..

Ми – тіні. Ми – криця. В обіймах імли

ми гімни тобі заплели,

червоний тероре!

Василь Чумак «Червоний заспів»

Криваві квіти – прапори,

Червоно-бунтівливе море.

А угорі –

Червоні зорі.

Зорі!

Василь Еллан (Блакитний) «Червоні зорі»

– Юрій Яновський «Вершники»,

– Остап Вишня,

– Іван Кочерга,

– Микола Куліш,

– Олександр Довженко,

– Михайло Стельмах,

– Олесь Гончар.

Культ особи було засуджено, антирелігійний психоз дещо стих.

Роздивимося деякі метаморфози радянських письменників на прикладі мого улюбленого Олеся Гончара. В першому виданні «Прапороносців» в останньому 30-му розділі він пише про проспект Сталіна в Празі, бійців армії Сталіна, які несуть великий сталінський рапорт, вони посланці Сталіна – визволителі Праги, і це всього на двох сторінках. В наступних виданнях ми цього не зустрінемо.

Брянський закликає бійців в атаку словами «За Батьківщину! За Сталіна!». Потім Сталін десь зник.

Воїни-визволителі повернулися додому майже стовідсотково хворі на сифіліс. Благо, його вже тоді вміли лікувати. На кафедрі венеричних захворювань нам з гордістю розповідали, як медикам вдалося зупинити цю епідемію. В кожному райцентрі було організовано відповідні служби. Адже дома воїнів чекали жінки й дівчата, що скучили за чоловічою ласкою. В нашому районі цю службу очолювала добра знайома нашої сім’ї. Там же вона й знайшла свого майбутнього чоловіка. Дещо довелося чути й від фронтовиків, які напідпитку згадували про свої «трофеї».

Треба сказати, що нам дуже повезло з учителями української та російської літератур. Вони викладали свої предмети цілком демократично з гумором і прищепили нам любов до літератури. А ось їхня попередниця викладач російської літератури, жінка приїжджа, до того ж парторг школи, Ф. своїми вимогами виробила в дітей відразу до свого предмета. Я про неї дещо чув, але нічого хорошого. А ось чоловіка її знав. Вона зробила його директором харчосмакової фабрика. Але він був такий же затюканий, як і її учні. Жіночка ця прожила 92 роки й побувала в мене на прийомі, де розповідала про свою «тонку й чутливу» натуру.

Років 15 назад довелося поговорити з колишньою викладачкою російської літератури з сусіднього села, яка «со скрежетом зубовьим» говорила про Б. Пастернака. Доля її цікава. До їхнього села направили НКВДіста з Росії. Він вибрав собі найгарнішу дівчину, яка, звичайно ж, не могла відмовити. Далі його направляють в мордовські табори, де й народилася моя знайома. Народилася за колючим дротом, відірвана від рідні, в специфічній атмосфері табору. Звичайно ж, це відбилося на її світосприйнятті.

Бачите, як з віком починає тягнути на спомини.