Поети розстріляного Відродження

Про що й на що

Співала ця плеяда

Співців давно загублених у часі,

Але душа послухати так рада.

Вони для світу білого прикраса.

Мов метеор, що зблиски свої дарить –

Натхнення душ і відблиски пожарів.

Нехай душа очиститься від бруду

Промінням сонця – не сльозами горя,

Присутність віршів їхніх не забуду,

Немов краплини в поетичнім морі.

А чи були вони

взагалі,

Чи лише привиділись мені

Вві сні?..

Гидкий і сірий

Світ чорно-білий,

Такий чудовий –

Різнокольоровий.

Після Києва й донині

Все шукаю я Тичину,

Бо тичини всі невинні,

Що з них клоунів робили.

На відміну від Тичини,

Рильський зміг знайти ще сили

Скориставшись із «відлиги»

Душу зміг зробити вільной.

Як кожен поет,

він співає не те і не так,

Як кожен поет,

він мелодії давньої знак,

Як кожен поет,

він безмежного Всесвіту звук,

Співай же, поет,

не спускай свою ліру із рук.

Ми стоїмо життя на варті,

Яке в цей час нічо не варте.

Нема нічого вічного – лиш смерть,

Що із життям танцює круговерть,

Разом кружляють в вальсі навіснім

Зимой і влітку, в осінь й навесні.

Танок шалений

Оберти швидкі.