«Коли метуть січневі заметілі...»

* * *

Коли метуть січневі заметілі

чи восени надовго задощить,

то, певна річ, людське холоне тіло,

якщо у хаті нічим протопить.

Але на світі ще і так буває

поміж речей престижних і значних:

і серед літа, в спеку замерзає

душа без пісні і розумних книг.

Хтось, певно, скаже: я оце послухав

про душу, книжку, про морози, та

я бачу, що притягнуто за вуха

у віршик ваш оті слова Христа.

Я відповім – не бачу в тім секрету,

бо так було, відколи є Земля:

то Сам Господь через Своїх поетів

вустами їх народу промовля.

Вірш поет від бога