Березневі бруньки

Цей ангелочок від Валі

Тихо до нас промовляє,

Спокою всім нам бажає,

Мужності ще і терпіння,

Жити в негоду уміння.

Ми спим, ми дрихнем, ми лежим.

Такий наш вік, такий наш чін.

Та не для всіх звучить наш сміх,

Бо він для рідних і своїх.

Цей світ міняється, і ми

Із ним лишаємось самі.

Себе ми маєм зберегти,

Але не в світовій борні,

Не там, де шоломи тріщать,

Де наступає рать на рать,

Бо кров завжди лишає слід,

Та не покращує цей світ.

Та слово меч переживе,

Коли правдиве і своє.

Пішли Хмельницький і Сірко,

Та хтось повинен був прийти.

Надходить час Сковороди,

Щоб заскородить промерзлу землю,

Щоб світло слова пробило темінь.

Шевченко нас зшива до купи,

Щоб мову зберегли онуки.

В. Коротичу

Тримав він хвіст, як всі тримали,

І ухилявся вправо, вліво

Він слід за партієй уміло,

Але писав про Україну,

Яка йому завжди боліла.

І досить довго це тривало,

Та з «Вогником» пора настала,

І очі він усім відкрив,

Заговорив!..

Збудив!..

Колись і Гоголь, і Капніст

Знайти хотіли компроміс,

І кожен думав, що я мушу

Згорнуть свою вкраїнську душу

В кожух московський й донести

Слова до світу широти.

І їх Господь за це простив.

Міраж, примара, дивний сон

Усе це світ Едгара По.

Брюсов, Бальмонт і славний Грін –

Він їх від сплячки розбудив

Повів…

Бо березневі ці бруньки,

То є пробудження весни:

Співають голосно шпаки,

І веселяться горобці:

«Ми дожили, ми дожили!»