Сучасний політичний фейлетон про засідання уряду: дерибан і двовекторна політика. И нашим, и вашим. Віталій Шевченко.
– Сідайте! – сказав прем’єр, починаючи засідання уряду, і всі присутні квапливо зайняли свої місця. Прем’єру не подобалося, коли не виконували його наказів.
– Я зібрав вас, щоб обговорити питання бюджету на 2007 рік. – Він подивився на міністра фінансів. – Там у тебе все гаразд?
Той покопався у паперах, що лежали перед ним і закивав сивою головою: – Аякже! Усьо под контролем, дебіт із кредитом перекроєм.
– А незгодні? – виважено спитав прем’єр, – особливо... ця... опозиція... в них же лідер... лідерка... знаєш... як пристане...
– Да пошлі оні... – відмахнувся міністр, – у нас новая програма запрацює: «Каждому пенсіонеру по бутилке кефіру…» Народ нас поддержіт.
– Добре, – задоволено відреагував прем’єр, – ти там дивись, щоб були усі папірці... тоді не підкопаються.
– Є ще якісь питання? – прем’єр подивився на присутніх.
– Є, – підняв руку зі свого місця новий міністр внутрішніх справ, він була тут ще людина нова і не знав, що прем’єр питань не любить. – Ми у себе в міністерстві вирішили в кожній області відкрити бомжатник, а Микола Іванович на це у бюджеті не дав грошей, зрізав.
Міністр закордонних справ засміявся і утнувся в свої папери, щоб його не побачили. Та прем’єр усе побачив, він бачив усе ще з часів першого свого КПЗ.
– Чого сміятись? – визвірився він на не свого підлеглого. – Ви ще пожалкуєте, що сміялися отут переді мною. Дати гроші на бомжатник! – гаркнув він на міністра фінансів. Той, киваючи головою, щось писав протилежне у себе в записнику.
– Панімаєш, собі дозволяють... посміхатися у серйозній установі... Поставити на вид і не пускати на засідання, – звернувся він до товстуна, секретаря кабінету міністрів. Той теж не відставав від свого колеги, черкав щось у записнику.
– Є ще питання? – ревнув прем’єр. Всі мовчали. Регіони знали, що краще промовчати. Але новий міністр транспорту виліз наперед.
– Ми хочемо провести у себе конкурс дерибану бюджетних грошей... дорога від Одеси до Варшави, щоб їздили швидко Мазди і не тільки... треба дозвіл, – міністр, який бився за помаранчевих, тепер віддано служив новій владі.
Прем’єр це оцінив, він трохи пом’якшав.
– Добре, зробимо, як ви хочете, тільки узгодити з нашими зацікавленнями. Я зараз змотаюсь у Москву, можливо, повернемо дорогу і туди, щоб їхати з Одеси одночасно і у Варшаву і на Москву. В обидві боки.
Йому самому сподобався такий дипломатичний коник. Хай міністр закордонних справ тепер пояснює світовій спільноті. Не буде йому легкого життя! І з тим закрив засідання уряду. І всі побігли займатися своїми справами.
3. 01. 2007 р.
