Коротке сатиричне оповідання про Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Ілліча Брежнєва. Віталій Шевченко.
Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Ілліч Брежнєв особисто вранці прийшов у свій робочий кабінет і здивувався. Там вже був якийсь чоловік. Невеличкого зросту, капловухий, у синій сорочці, щось робив за його столом.
«Прибиральник?» – майнуло в думках у Леоніда Ілліча. Але дивлячись, як той щось пише у записничку, завагався і кахикнув.
Чоловік підняв голову, подивився на Леоніда Ілліча і спитав:
– Ви до мене?
У Генерального секретаря брови полізли вгору:
– А я думав, що це ти до мене!
В лексиконі у вождя радянських трудящих займенника «ви» катастрофічно не було.
Тепер прийшла черга дивуватися чоловікові, навіть Юля Тимошенко називала його на «Ви».
– Ви… блін… хто?
– А ти хто?
Настовбурчились один до одного.
– Я генсек…
– А я… – тут чоловічок здогадався. – Ви особисто Леонід Ілліч?
– А то хто ж? – самовдоволено підтвердив Леонід Ілліч.
– Ну даю-ю! – у чоловічка рот розтягся у великій посмішці. Мовляв, з якогось там Чайкіна – і виплигнути на такі вершини!
– Ти звідки? – спитав Леонід Ілліч.
– Працював на «Южмаші», – відповів співбесідник, шанобливо піднімаючись і поступаючись кріслом, чи не вперше у своєму житті.
– О, – зрадів Леонід Ілліч, – землячок, значить, – і всівся на звичайному місці. – Що там у тебе? Проблеми є?
– Та так! – завагався землячок. – Підходить строк залишити посаду.
– Що, підсиджують? – спитав Леонід Ілліч. – Так это мы устроим.
Він підняв слухавку, набрав номер і сказав у трубку:
– Діма… чуєш… это Брежнев… тут у меня землячок… зараз к тебе подойдёть… ты там реши… какая хвамилия… ты, Устінов… не гони… землячок – і всё…
Поклав слухавку і сказав, звертаючись у простір:
– Об чьом это я? – Подивився знову на співбесідника, повторив: – Об чём это я?..
Той, вагаючись, таки видавив із себе найпотаємніше:
– Як це… вам… Леоніде Іллічу… вдалося так чьотко керувати… Всіх тримати у шорах… і так довго!
– Ну, секрет простой… – пхикнув Леонід Ілліч, – підбір кадрів… ну… і щоб вони один одного не терпіли…
– Як все просто! – заплескав у долоні чоловічок.
– Геніальне все просто, – погодився Леонід Ілліч, – а як тебе звати?
– Леонід… можна Льоня… – відповів той.
– О, тьозка, значить… – зрадів Леонід Ілліч, – так ми тебя тогда перетянем у Кремль… кгм… кгм…
І вони сиділи удвох в кабінеті і солодко розмовляли.
