Тризна

Сучасний нарис. Нарис мої сучасники. Віталій Шевченко. 

– Пом`яніть мого батька, Миколу Сидоровича, – звернулась до колег середніх літ жінка з м`якою полтавською вимовою, – доброї душі була людина…


– Пом`яніть мого батька, Миколу Сидоровича, – звернулась до колег середніх літ жінка з м`якою полтавською вимовою, – доброї душі була людина…

Навколо неї сиділа уся їхня установа, кілька чоловік, білі голови та згорблені спини промовисто казали про їхній вік. Перед ними стояли чарки з горілкою, і кожний з них, перед тим, як ковтнути напій, казали тихо і сумно:
– Царствіє йому Небесне!
– Хай земля буде йому пухом!
А один з них, з уважним, проникливим поглядом, навіть перехрестився.
– Свєта, розкажи коротенько про свого батька, хто він, що він був за людина, – сказав засмаглий на дачі від весняного сонця, низенький чоловічок з білою гривою волосся, що не трималося на його голові.
– Він був пасічником, все життя пропрацював у колгоспі… все село прийшло його ховати… – відповіла жінка.
Всі мовчки закусювали. Була вже обідня година, і хотілося їсти, а Свєта ще й приготувалася добре: ковбаси, пиріжки, сири тулилися на столі.
– А ваша мати? – спитав керівник установи, поет, націлюючись на Свєту своїм носом, як бульбою.
– В мене мати померла, коли мені було всього вісім років, – сумно відповіла жінка. – Мачуха нас виростила… і батько…
– А в мене навпаки, – пожував ліловими губами поет, – батько помер, коли мені було вісім…
І додав:
– Давайте пом`янемо наших матерів, – хай і їм буде Царствіє Небесне!
В свій час поет випустив з десяток книг, де підтримував атеїстичне вчення рідної партії, але зараз це його не стримувало. Всі незграбно піднялися, тримаючи в руках чарки з горілкою і обережно випили, думаючи кожний про своє.
– Тепер вже буде нема куди їхати, – тихо сказала Свєта.
– Так, – погодився той, що перехрестився, – коли були живі батьки, було куди їхати, а тепер, коли їх не стало…
– Так, – наставив свою бульбу на присутніх поет, – всі там будемо, але поспішати не треба!
– Оце їздив влітку до рідного села, – сказав ще один товариш по службі, темне обличчя якого із зеленим відтінком казало про те, що вже довго його носять по землі ноги, – зустрівся із бувшими однокласниками. Всього двоє залишилося… Матей Непряха та Василь Оберемок… Оце і все… а колись була така гарна футбольна команда… усіх перемагала в районі… – і він сумно хильнув чарчину, згадуючи своїх товаришів.
З проникливим поглядом згадав своїх братів, які передчасно пішли з життя: один у 36,а другий у 42 роки… недопрацювали, недолюбили, недотоваришували на празнику життя… І сумно обперся ліктем на стіл.
Сиділи, кожний думаючи про своє, та горілка брала своє, і ось вже почали веселіше промовляти один до одного.
Дійсно, точно сказав колись класик: «Бойцы вспоминают минувшие дни, и битвы, где вместе рубились они…»

18.04.2007 р.

Свидетельство о публикации № 816 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Очерки
  • Читателей: 3 193
  • Комментариев: 0
  • 2011-02-23

Сучасний нарис. Нарис мої сучасники. Віталій Шевченко. 

– Пом`яніть мого батька, Миколу Сидоровича, – звернулась до колег середніх літ жінка з м`якою полтавською вимовою, – доброї душі була людина…


Краткое описание и ключевые слова для: Тризна

Проголосуйте за: Тризна

(голосов:0) рейтинг: 0 из 100


Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.