Світлій пам’яті Бродяги-Бродецького

Нарис про запорізького поета, родом з Херсонщини, Олександра Михайловича Бродецького, який писав під псевдонімами Олесь Бродяга й Олександр Бродяга-Бродецький. Пам’яті земляка.


Бродецький Олександр Михайлович
(10.03.1938, Нижні Сірогози – 23.01.2014, Запоріжжя)


* * *
Пройшло півроку як Олександр Михайлович покинув наш грішний і шалений світ. Крім світлої пам’яті рідних, друзів і знайомих, він залишив більше двох десятків книг. Серед них я б виділив підсумкові «Вибране» та «Избранное», обидві 2005 року, та автобіографічну повість «Многоточие жизни», 2008. В перших двох, крім віршів, зібрані основні критичні зауваження та рецензії на творчість поета. В останній автор – інженер за професією гранично відверто та чесно аналізує свій життєвий шлях. Це значно полегшує мою роботу. Книга закінчується подіями 2007 р. Мені залишається поділитися своїми особистими враженнями від спілкування з Олександром Михайловичем, деякими роздумами про специфіку покоління 1937–39 рр. народження і коротко розповісти про останнє семиріччя Бродецького О. М.

* * *
Від першої нашої зустрічі і до останньої телефонної розмови Олександр Михайлович залишався щирою, відвертою та відкритою людиною, жило в ньому якесь трепетне відношення до своєї землі, батьківщини, та до всіх земляків, яких він вважав апріорі своїми друзями. Була в нього рідкісна спрага, невситиме бажання творити добро, зовсім не задумуючись про взаємність чи вдячність. Це був цікавенний, глибоко ерудований співрозмовник. Людина красива зовнішньо і внутрішньо, абсолютно чесна і відкрита.

* * *
Олександр Михайлович відносився до того дивного покоління людей, народжених в кінці 1930-х, у розпалі Великого Експерименту, під час чергової спроби створити, всупереч Божому замислу, «нову людину». Так сталося, що моє дитинство пройшло переважно серед представників цього особливого покоління, я й зараз з задоволенням спілкуюся з представниками тієї епохи і з багатьма з них на «ти».
Це покоління найбільш понівечене ідеологією. Вони переважно безбатченки, а матері з ранку до вечора були в полі. Потреба батьківської уваги та любові була сатанинські уміло перенесена на «батька всіх народів». І це єдине покоління, яке бачило і відчуло найстрашніше, що може пережити людина, – смерть «бога». Покоління, в якому духовність була замінена на ідеологію, а потреба віри була спрямована в «світле майбутнє». Це покоління двоколірного бачення і лінійного мислення: інший – обов’язково чужий, ворог. Звідси нетерпимість і непримиренність поглядів: якщо комуніст – то до піни з рота, якщо антикомуніст – то до ножа, якщо прагматик – то до цинізму.
Типовими в цьому відношенні можна вважати долі трьох сірогозьких хлопців, які народилися майже одночасно. Петербурзький професор Седих Микола Артемович (29.01.38), московський професор Холодний Василь Іванович (13.02.38) та наш герой (10.03.38). Вони зробили вдалу кар’єру, стали успішними, відомими людьми. Ті, хто полишив рідну землю, врешті стали яничарами, трубадурами російського імперіалізму, великодержавного шовінізму, адвокатами сталінської тиранії.
Саме представники цього покоління, займаючи ключові посади середнього керівного складу, стали могильщиками СРСР. І це покоління, за край незначним виключенням, так і не було допущено до керівництва країнами, що виникли на уламках Союзу. Доля цього покоління трагічна і повчальна. Вони сповна відчули велич, зубожіння і крах Ідеї. В чомусь вони так і лишилися дітьми, в кращому разі підлітками, вразливими і непримиренними.

* * *
Останнє семиріччя Олександра Михайловича – це роки мужності і боротьби. Важкі, смертельно небезпечні хвороби заходилися одна за одною переслідувати його. Будь якої з цього «букету» вистачило, щоб відправити в могилу звичайну людину протягом кількох місяців. Бродецький боровся з ними мужньо, затято, з відкритим забралом. Поруч з ним незмінно була дружина Емма Сергіївна, сини та онуки. Знаючи його характер, лікарі прямо і відверто говорили про тяжкість і смертельність його недугів. Це не лише не ламало Олександра Михайловича, а навпаки надавало йому наснагу на мобілізацію своїх сил.
Десь днів за 7–10 до кінця я говорив з Олександром Михайловичем. Почув його змучений, але підбадьорливий голос: «Дайте мені трохи часу, я з цими болячками впораюсь, і ми тоді ще покозакуємо». Козакує зараз козацький генерал в інших світах.
Для мене важливо, що Олександр Михайлович не відірвався від рідної землі. Точніше, земля його, на відміну від Седиха М. А. та Холодного В. І., не відкинула. Бродецький О. М. жив і похований в Запоріжжі. Запорожжя, Білобережжя, Сірогозщина в оточенні херсонської Білозерки та запорозьких Білозірок – це «біла», вільна земля скіфів, антів, козаків, хліборобів.
Олександр Михайлович полишив нам свій останній урок. Урок непохитної мужності перед лицем Вічності. Він не чіплявся за тваринне існування. Він жив і перемагав. До останнього. Пішов не схиливши голови.
Отож, світла пам’ять, пане-брате і любий друже!


Шануймо свої самоцвіти


Живе в Запоріжжі цікава людина,
Розумна людина, красива людина,
Читач, відвернись від турбот на хвилину –
І в простір та час ми з тобою полинем!

Зовуть його Бродецький Олександр Михайлович. Він у тому щасливому для чоловіків віці, який вдало поєднує збережену мужність та набуту мудрість. Непростий життєвий шлях пройшов Олександр Михайлович. Закінчивши в 1956 р. школу, Олесь Бродецький поринув у вир життя: будував шахти, Кременчуцьку ГЕС. З 1959 р., після закінчення Київського інженерно-будівельного інституту, живе в м. Запоріжжі. Займаючись проектуванням будівельних об’єктів, Олександр Михайлович закінчує ще й Запорізький машинобудівний інститут, стає заступником головного інженера „Дніпроелектро”. Він проектував заводи, цехи, інститути, лікарні, православні храми.
І ще була в нашого героя пристрасть – жадоба творчості. Перші свої вірші він почав писати ще в школі. Потім була велика перерва. Та з 1973 р. він почав висловлювати свої роздуми, почуття на папері. Писав „у стіл”. Такий був час. Кому були потрібні думки інженера про прикрості та турботи свого народу? Можновладці не люблять правди.
Його перша поетична збірка вийшла в 1995 р. Відтоді автор видав 10 поетичних книг російською, 3 – українською мовами, друкується в збірниках запорізьких поетів, готує нові видання.
Чим же приваблює ця людина? Своїм життєвим шляхом, поетичним талантом, широтою та щирістю натури та ще такою приємною деталлю: народився Олександр Михайлович 10 березня 1938 р. в селі Нижні Сірогози. Тут пройшло його дитинство. Тут він закінчив початкову школу.
О. М. Бродецький часто буває в нашому селищі, підтримує постійні зв’язки зі своїми друзями та родичами. Він завжди дарує свої нові книжки районній бібліотеці. Зайдіть туди, познайомтеся з поезією нашого земляка – не пошкодуєте.
Творчий діапазон Олександра Михайловича надзвичайно широкий. Тут і роздуми про життя, багатюща, я б сказав, цілюща любовна лірика, епіграми, жартівливі вірші та вірші для дітей. У багатьох поезіях відчувається відгомін сірогозького дитинства, як от:

При дорозі біля гірки,
Маючи до варти хист,
Ховрашок стрімкий край нірки
Здибився на повний зріст...

Або:

Завмерло гнівно сонце у зеніті.
Протуберанцями лизало гладь.
Таврійський степ в розбещеному літі
Втрачав надію всю на благодать!..

Свої українські збірки автор підписує: Олесь Бродяга. Так сірогозьке вуличне прізвисько стало псевдонімом талановитого поета.
І ще одна риса характеру Олександра Михайловича мені особливо імпонує – його тяга до власного коріння. О. М. Бродецький не просто знає свій родовід, а отже, і нашу сірогозьку історію, він постійно поглиблює свої знання. Переплелись у корінні його роду й заможні Конюхи, й трудівники (батько – коваль) Бродецькі. А чи знаєте ви, шановні читачі, що дядько Олександра Михайловича, наш сірогозець, – один із творців Радянського Чорноморського флоту?
Я думаю, що ми ще повернемось до цієї розмови на сторінках нашої газети.

16.06.2001
„Червоний промінь” №24 (9485)


Сірогозькі мотиви в творчості
Олеся Бродяги-Бродецького


Два роки тому в газеті „Червоний промінь” було опубліковано мій нарис про нашого земляка Олександра Бродецького. Тоді я висловив надію, що це не остання моя зустріч з поетом. Так і сталося. Тим більше, що є добрий привід: нещодавно Олександрові Михайловичу виповнилось 65 років. Нагадаю, що народився він у Нижніх Сірогозах, тут минуло його дитинство.
Про цікаве й напружене життя відомого інженера і поета я писав у попередньому нарисі. За два роки, що минули з того часу, Олександр Михайлович випустив ще кілька поетичних збірок, кілька його віршів було покладено на музику. Загалом же в нього вийшло 18 збірок, у яких автор порушує складні проблеми людського життя, правди і кривди, любові та сили духу.
Для нас же важливі ті сторінки поезії, де поет звертається до свого обпаленого війною босоногого дитинства. Очима дитини показано жорстокість війни у віршах: „В літо сорок першого”, „Осколок пам’яті”, про вищу справедливість – вірш „За волею долі”. Про „тягар”, який прийняв на свої плечі брат Іван, – однойменний вірш. Назва вірша „Повоєнні радощі” говорить сама за себе.
А ось горе, не бачене, але почуте і збережене в серці:

Покинуте село людьми –
Робила влада діло чорне.
Лиш осокір серед пітьми
Під вітром спомини пригорне.

„Голод 1947” – це вже на пам’яті поета, коли „на тлі життя паслися черв’яки, бал правила смерть-королева”.
Вірш „Сліди” нагадує про не таке вже й далеке минуле. Для нас, сірогозців, він наповнений конкретикою:

Знесли церквицю до долівки,
Звели із цегли й „бою” клуб.

В пізній редакції поет, замінить „бой” на бут, і вірш, ставши раціональнішим, дещо втратить емоційно.
Сповнений щирої любові до степу вірш про ховрашка „При дорозі біля гірки...”. У вірші „Спека” нас обпалять південне сонце та суховій. А чого варта характеристика безсніжної Таврії: „У краї тім, де в радість сніг”. Навіть у віршах, здавалося б далеких від дитинства, вирветься вистраждане степове:

І ось я жду, як ждуть дощів
Для сонцем спалених полів.

Або „відра солодко потіли” чи „хай все чорне покриє пилюга”. Прорвуться в старанно відредаговані рядки „задаватися”, „богувати”, так добре знайомі таврійські діалектизми, – і обпалять душу. З синівською любов’ю згадує поет своїх батьків у віршах „До мами”, „Біля могили батька”.

Копаю до дна!
А срібло на скронях
Збира сивина.

Дно тут, звичайно, – не тільки родовід та історія, це значно більше – суть життя. Але в цій суті міцний фундамент наших предків, які зберегли у віках невмирущий народний дух.

Стійке минуле –
Мій струмок цілющий.

Звідси черпає свою наснагу Олександр Михайлович.
Ми торкнулися лише однієї струни багатогранної творчості поета-земляка. В ній віддзеркалилася й історія нашого краю, причому не в кращі його часи. Але це наша мала батьківщина. Звідси коріння таланту, енергії, безкомпромісності, душевної прямоти, людяності, безкорисливості та внутрішньої чесності поета, цільності його натури. Звідси вічна тяга до благодатного і нелегкого краю, до трударів-степовиків:

Рвусь я серцем в молоді часи,
Стрілочкою поїзда до півдня,
За вікном пливуть поля...
Ось за скіфськими горбами
Хата вирине моя,
Вся обкурена садами.

19.04.2003
„Червоний промінь” № 16 (9581)

З віршами та біографією поета ви можете ознайомитися тут:
Поэзия Александра БродецкогоПоету О. М. Бродязі-Бродецькому – 75 років

Избранное: запорожские поэты запорізькі письменники
Свидетельство о публикации № 7481 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Нарис про запорізького поета, родом з Херсонщини, Олександра Михайловича Бродецького, який писав під псевдонімами Олесь Бродяга й Олександр Бродяга-Бродецький. Пам’яті земляка.


Краткое описание и ключевые слова для: Світлій пам’яті Бродяги-Бродецького

Проголосуйте за: Світлій пам’яті Бродяги-Бродецького

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100


  • Раиса Пепескул Автор offline 1-05-2015
Спасибі, хто так тепло написав про цю людину - світлу і добру. Вічна людська шана йому, Олександру Михайловичу Бродецькому. Справа не в двадцяти збірках, а в його великому серці. А це не кожному із авторів збірок було послано Богом.
  • Татьяна Окунева Автор offline 2-05-2015
Так, Раїса, приєднуюсь до ваших оцінок Олександра Михайловича. Він був чесною і порядною людиною. Я рада, що була добре знайома з ним і його творчістю. Добра і світла пам'ять про нашого друга, колегу пом'якшує гіркоту втрати.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Світлій пам’яті Бродяги-Бродецького