Треба і далі йти складними шляхами дослідника до істини! Віталій Шевченко.
У нас на сайті розгорнулася дискусія відносно того, чи поет Володимир Маяковський покінчив життя самогубством чи його вбили.
Кожна сторона приводить свої аргументи. І це цілком зрозуміло. Але треба пам’ятати при цьому, що якщо є якісь сумніви відносно тій чи іншій версії, то всі вони повинні бути з’ясовані.
Не можна, залишаючи їх осторонь, йти далі. Бо, як ми бачимо, не на всі питання ми маємо відповіді.
Наприклад, 22 червня 1989 року в ленінградській програмі «Пятое колесо» художник А.Давидов показав маску Маяковського, зняту скульптором С.Меркуровим 14 квітня 1930 року. На ній добре видно, що у Маяковського зламаний ніс. Тобто, художник зробив висновок, що Маяковський впав обличчям униз, а не на спину, як він повинен був упасти, якщо б стріляв би у себе.
Цьому факту треба дати пояснення!
Далі. Багато хто не знає, як помер батько Маяковського Володимир Костянтинович (1857 – 1906). Він вколовся шпилькою і незабаром помер у розквіті сил і життя.
Маяковського це так налякало, що він все життя, коли виходив з дому, обов’язково ніс із собою мило та рушник.
Уявляєте собі? Про це ніколи ніде не згадується, але воно так було. Приходив до друзів і біг мити руки. Йшов на якісь заходи, і зразу же там мив руки. І це не один чи два рази у житті, а постійно з 1906 по 1930 рік! Тобто 24 роки поспіль.
Якщо хочете, виробився інстинкт самозбереження. Якщо він був фаталістом, то для чого тоді мити усе життя так руки? Щоб потім покінчити життя самогубством? Чи він просто вбивав мікробів!?
Ще такий факт для роздумів. Збереглася сорочка поета, в якій він був , коли загинув. Ліля Брик передала її до музею тільки через чверть століття.
Дослідник Валентин Скорятін її уважно вивчив і крім бурої плями крові ніяких слідів порохового опіку не знайшов. Якщо це самогубство, де сліди пороху?
Тепер свідчення художниці Єлизавети Лавінської (1901 – 1949). Вона бачила фото, яке показував Агранов у клубі ФОСП –Федерация Объединений Советских Писателей - (даємо мовою оригіналу): «Это была фотография Маяковского, распростёртого, как распятого на полу, с раскинутыми руками и ногами и широко открытым в отчаянном крике ртом. Я оцепенела в ужасе… Больше эту фотографию я никогда не видела».
Треба додати до цього, що її ніхто більше ніколи не бачив. Погодьтеся, що це фото ніяк не вписується у самогубство поета.
Якщо уважно вивчаєш оточення Маяковського, то швидко приходиш до висновку, що розмови про самогубство поета виходять… з оточення Лілі та Осі Бриків.
Як тут не згадати слова самого Маяковського:
«Ведь если звёзды зажигают –
значит – это кому – нибудь нужно?
Значит – кто-то хочет, чтобы они были?»
Якщо ця солодка парочка увесь час теревенить про самогубство Маяковського, значить, це їм було потрібно! І дійсно, незабаром було вирішено Лілі Брик виплачувати 50% гонорарів Маяковського, матері – одну шосту доходів сина, сестрам теж по одній шостій. А видання Маяковського посмертно йшли один за другим. Уявляєте, які це гроші? І Ліля Брик при живому чоловікові влаштувалася дружиною Маяковського!
Валентин Скорятін віднайшов і прочитав щоденникові записи сестри поета Людмили Маяковської (1884 – 1972). Ось що він там прочитав: « Идёт разговор о том, что было две предсмертные записки… Надо поискать и сличить…» Скорятін з цього приводу зауважує: «…ни ей и никому другому сделать этого не удалось…»
Він далі приводить ще одне свідчення: «В.Шкловский сообщает Ю.Тынянову : «Владимир Владимирович, кроме того письма, которое ты знаешь, оставил ещё два – одно Полонской, другое сестре». І де ті два листа? Ніхто їх не бачив! А чи були вони взагалі?
Те, що поет Маяковський покінчив життя самогубством, кожному читачеві настійливо прищеплювалося ще зі шкільної парти. Але офіційної бумаги Скорятін ніде не знаходив. І тільки після довгих пошуків він знайшов в Об’єднаному архіві загсів Москви документ, який підтвердив смерть поета. Виданий він… 15 квітня. На другий день їм усе зрозуміло. Тому, мабуть, ніхто і не шукав цієї довідки.
Мабуть, читачу вже зрозуміло, що ставити крапку у цьому пошуку істини, ще зарано. Дуже багато питань, на яких відповіді ще немає.
Можна ухилитися від відповіді, як це зробили багато прихильників творчості Маяковського, одного з найкращих, найталановитіших поетів ХХ століття, погодившись із офіційною версією про самогубство. Але пошуки істини ще не завершені і обов’язок наш з вами не зупинятися на цьому шляху.
Єдине, що я хотів сказати на завершення своїх нотаток, це те, що мені дуже шкода Вероніку Вітольдівну Полонську (1908 – 1994). Події, про які я написав вище і в яких вона випадково опинилася у центрі уваги, повністю зламали її життя.
14.11.2016р.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
