Ще раз про "самогубство" поета

Працюючи в обласному архіві, випадково побачив в газеті «Червоне Запоріжжя» за 1930 рік, яку я переглядав, повідомлення «Самогубство поета Володимира Маяковського».
Я вже кілька разів писав про це сумнівне самогубство і тому уважно прочитав текст.
«Москва 14. 14-го квітня о 10 годині 15 хвилин ранку у своєму робітничому кабінеті заподіяв собі смерть поет Володимир Маяковський. Попередні дані слідства вказують, що самогубство викликано причинами чисто особистого порядку, які не мають нічого спільного з громадською й літературною діяльністю поета. Перед самогубством поет довго хворів. Після хвороби він ще не зовсім одужав. Про час похорон буде оголошено окремо».
«Червоне Запоріжжя», 15 квітня, 1930 року.
Перше, на що я звернув увагу, це швидкість з якою текст з Москви досягнув до периферійного містечка, яким було тоді Запоріжжя, і надрукований в «Червоному Запоріжжі» на другий день після сумної події. В ті часи газету набирали вручну і щоб вона вийшла 15-го, потрібно було 14-го її набирати і практично вже уночі друкувати тираж.
Тобто, коли подія відбувалася напередодні, то треба було докласти неабияких зусиль, щоб повідомлення про неї потрапило на шпальти газети якомога скоріше. А в даному випадку, вважайте, навіть через півдня.
Зразу виникає думка, що комусь дуже було потрібно, щоб звістка про самогубство поета потрапила якнайшвидше до читачів.
Кому це було вигідно? Позаяк в ті часи була вже тільки одна державна преса, то виходить, що державі. Іншої преси не було.
Тепер придивимося до того, що було видруковано в повідомленні і що на довгі роки стало аксіомою в біографії поета.
Чи не здається вам, що фраза «Попередні дані слідства вказують, що самогубство викликано причинами чисто особистого порядку…» ми вже десь чули і причому зовсім недавно. Дійсно, коли загинули Кирпа та Кравченко, нам настирливо повідомляли, що це самогубство. Не встигали правоохоронні органи ознайомитися з місцем подій, а вже охоче повідомляли всім ЗМІ попередні дані слідства, що це самогубство!
Попередні дані слідства це – попередні дані і не більше. І, мабуть, в таких випадках не треба спішити з їхнім оприлюдненням. А у випадку з Маяковським на чому базувалися ці попередні дані? Зрозуміло, на передсмертному листі.
Вже в наші дні дослідник Валентин Скорятін провів блискучий аналіз цього передсмертного листа і довів, що Маяковський не міг його написати. Але ті, кому було потрібно якнайшвидше створити версію самогубства поета, не думали про такі дрібниці, як звичайна людська спостережливість і здоровий людський глузд.
Тому і «підказка» з боку тих, хто створював повідомлення, що начебто поет довго хворів і таким чином був готовий до самогубства, теж із ряду тих тверджень.
Бо, як відомо, хвороба, тим більше грип, не привід до самогубства.
Наступного дня, 16 квітня, «Червоне Запоріжжя» видрукувало ще передсмертний лист поета. Уявляєте собі, по всій країні у всіх газетах дозволено терміново видрукувати цей лист! А де ж попереднє (чи яке там?) слідство? Чи вже все ясно? За півдня? Геніальні Шерлоки Холмси зібралися під орудою ДПУ, не інакше!
А вам вдалося прочитати передсмертні записки, що залишили по собі Кирпа чи Кравченко? Ото ж бо й є!
Хтось дуже впливовий водив рукою слідчих у справі поета і давав дозвіл на термінове друкування. З чого б це? Щоб люди повірили у самогубство поета.
Коли я в той осінній день, перегортаючи пожовклі і ламкі від часу сторінки газети «Червоне Запоріжжя», наштовхнувся на повідомлення про самогубство поета, то вчитавшись в нього, зрозумів, що поет не вбивав себе.
Якби це була правда, то пройшло б не менше як два дні, поки ця звістка докотилася б до Запоріжжя і потрапила на сторінки місцевої преси. Бо тоді їй ніхто б не давав зелену вулицю.

Додаткові факти із мого кіносценарію:

Актриса В. Полонська: «…Пролунав постріл… Володимир Володимирович лежав на підлозі… Я кинулась до нього і тільки повторювала: – Що ви наробили?! Що ви наробили! Очі у нього були відкриті. Він дивився прямо на мене і все намагався підняти голову… Потім голова впала і він почав бліднути…»
Художниця Лавінська: «Це була фотографія Маяковського, розпростертого, наче розіп’ятого на підлозі, з розкинутими руками і ногами і широко відкритими у відчаї ротом. Я заціпеніла в страхі, – нічого подібного в позі, обличчі фотографії з тим спокійним Маяковським, якого я уперше бачила на Гендриковім. Мені пояснили: «Засняли зразу, як тільки увійшли в кімнату Агранов, Третьяков, Кольцов». Більше те фото я ніколи не бачила».
Що ж сталося насправді? Яка трагедія?
Газета «Правда» від 15 квітня 1930 р.: «Как сообщил нашему сотруднику следователь тов. Сырцов, предварительные данные следствия указывают, что самоубийство вызвано причинами чисто личного порядка, не имеющими ничего общего с общественной и литературной деятельностью поэта».
Як тепер кваліфікували б – самогубство на побутовому грунті. Але якщо придивитися до цих рядків, то не минає відчуття, що це дуже швидко сказали над тілом померлого. А що могло бути у перші години після самогубства? Майже нічого. І такі відповідальні висновки!
Художник М. Денисовський згадує: «На серці з лівого боку була маленька пляма. Рана. Запеклася кров». Журналіст Валентин Скорятін пише: «Простріляна сорочка була передана у музей тільки чверть століття після пострілу. Я обдивився її. І навіть з допомогою лупи не знайшов ніяких слідів порохового опіку. Нема на ній нічого, окрім бурої плями крові».
Слідчий Сирцов опирався на свідчення актриси В. Полонської, яка остання бачила поета живим. Ось що вона сказала йому сама у день самогубства поета: «Он все время был навязчив, и чтобы я сказала ему окончательно о своем решении, что и произошло 13 апреля текущего года при встрече, т.е. что я его не люблю, жить с ним не буду, так же как и мужа бросать не намерена…»
А трошки нижче В.Полонська признає те, що і було потрібно слідчому: «Причина самоубийства Маяковского мне неизвестна, но надо полагать, что главным образом послужил мой отказ во взаимности».
Зверніть увагу – причина самогубства невідома, але висновок потрібний робиться!
А ось що згадує В. Полонська у своїх спогадах, надрукованих тільки в наш час: «Я ответила, что люблю его. Буду с ним. Но не могу остаться здесь сейчас. Я знаю, что Яншин (муж В.Полонской) меня любит и не перенесет ухода в такой форме… Я пойду в театр. Потом домой, скажу все Яншину. А вечером приду к нему совсем…»
Так, що, виявляється не трагічне кохання було причиною смерті поета?
Сестра Маяковського Ольга Володимирівна в листі до родичів через кілька днів після загибелі брата: «12-го я с ним говорила по телефону… Володя мне наказал придти к нему в понедельник 14-го, и, уходя из дому утром, я сказала, что со службы зайду к Володе…»
А ось ще одне свідчення з архіву Лілі Брік: «Маяковский мечтал о большой площади и пытался получить её через жилищно-строительный кооператив. 4 апреля 1930 года он внёс пай за себя и за О.М. Брика».
Щось не видно що б поет збирався йти з життя!
Стійте! А посмертна записка?
Сергій Ейзенштейн стверджує: «Маяковський ніколи нічого подібного не писав».
Віктор Шкловський, один з друзів поета: «Він не збирався вмирати. Дома стояло ще кілька пар міцних черевиків з підборами».
Журналіст В.Скорятін встановив, що квартира мала парадний та чорний ходи. Тобто, можна було зайти і вийти звідти непоміченим.
«Апреля 14 дня, дежурный нарследователь Синев в присутствии дежурного врача Рясенцева и нижепоименованных понятых производил осмотр места происшествия и трупа гражданина Маяковского Владимира Владимировича, причём оказалось… на груди на три сантиметра выше левого соска имеется рана круглой формы диаметром около 2 трети сантиметра. Окружность раны в незначительной степени испачкана кровью. Выходного отверстия нет. С правой стороны на спине в области последних ребер под кожей прощупывается твердое инородное тело незначительное по размеру…»
Тобто, хтось стріляв зверху вниз?
А ось іще одне свідоцтво: «Говорят, что прострелив сверху вниз все внутренности, он ещё имел силы подняться, но снова упал».
Зрозуміло, що сам поет не міг стріляти в себе зверху униз… То хто ж це зробив?
На це питання міг би відповісти протокол огляду тіла, але його нема. Мабуть, він не відповідав офіційній версії. І тому зник.
Л.В. Маяковська, сестра поета згадує: «Когда сбегала с лестницы Полонская и раздался выстрел, то тут же сразу оказались Агранов, Третьяков, Кольцов. Они вошли и никого не пускали в комнату».
Зберігся рапорт співробітника ОДПУ: «…впоследствии приехали сотрудники МУРа Овчинников, помначоперода Алиевский, нач.секр.отдела Агранов, нач.7 отдела контр. разведки Гендин и нач. отдела оперода Рыбкин».
Чому це до його тіла збіглися співробітники аж трьох відділів ОДПУ? Тим більше, що оперодівці займалися усією чорновою працею ОДПУ – арештами, обшуками, засідками, провокаціями, терактами…
Літературознавець К.Зелінський: «Я очень часто видел Агранова, корда он приходил к Брикам».
Але серед друзів Бріків та Маяковського він був не один з тих приснопам ’ятних органів. Серед тих, хто підписав некролог поета М.Горб і Л. Ельберт теж були з ОДПУ. Вони не кращі за Агранова.
Сергію Єсеніну приписують ось таку епіграму:

«Вы думаете, кто такой Ося Брик?
Исследователь русского языка?
А он на самом-то деле шпик
И следователь ВЧК».

Ахматова свідчила про відомий в 20-х роках салон Бріків – «де письменники зустрічались із чекістами». Поет Борис Пастернак це підтверджує: «Квартира Бриков была, в сущности, отделением московской милиции».
Художник М. Денисовський свідчить: «Пришел Агранов и спросил был ли Влад. Влад. левшой. Это очень важно. Оказалось, что пуля прошла с левой стороны и застрелиться он мог только левой рукой…»
А якщо Володимир Володимирович не був би лівшою?..

Поет ставав некерованим, і його усунули…

26.11.2005 р.

Ще на цю тему: "Маяковский. Причина смерти", "Крапку ставити рано" і "За хрестоматийним глянцем"