Спогади свідка незвичайної смерті на війні. Із серії "Незвичайні історії на війні". Про ветерана війни, який 18-річним хлопцем був мобілізований у армію в Запоріжжі, як тільки місто звільнили.
Я спитав ветерана війни і праці, Івана Семеновича Якубчука, який 18-річним хлопцем був мобілізований у армію в Запоріжжі, як тільки наше місто звільнили в 1943 році:
- Яка надзвичайна історія була з Вами, коли ви воювали?
І ось що він розповів:
- Я був призваний у 60-у гвардійську дивізію, потрапив першим номером до протитанкової рушниці, був іще другий номер, ми удвох її носили, 19кг, а ще додайте боєприпаси, зброю, гранати, так що перед боєм були дуже неповороткі. Нас петеерівців називали «Прощай, Родина!»
І оце, коли ми вже просунулися від Запоріжжя до річки Інгулець, там на її березі були розташовані села Велика Шестерня і Мала Шестерня. Ми їх уночі, десь годин в 12, захопили. Поступила команда відпочивати, ми зразу полягали спати і спали до самого ранку.
А вранці німці почали інтенсивний обстріл села артилерією. Нашій обслузі ПТР дали команду висунутися на околицю села і зайняти там позицію для спостереження і оборони.
Але німці, коли бачили якийсь рух у селі, починали бити по тому місцю. І нам, щоб дістатися до околиці і виконати наказ командира, треба було непоміченими туди пробратися, бо в іншому випадку німець нас порозривав би отими своїми снарядами.
Коли ми проминули кілька садиб, то уперлися у двір, з якого солдат-їздовий на хурі збирався кудись виїхати. Ми не встигли його попередити, що рухатися так відверто не можна.
Німці помітили його і почали обстрілювати той двір. Солдат сидів на передку, збирався розвернутися кіньми.
І в цей момент поруч розірвався снаряд і ми побачили, як його голова відлетіла від тулуба, повернулася в нашу сторону, при цьому його рот відкривався і закривався, а очі дивилися на нас, і теж то закривалися, то відкривалися, голова прокотилася з метр або два в нашу сторону, рот закрився, вії теж закрили його очі і вона завмерла.
А тулуб сидів на передку і його руки, ще живі, натягували повід, та він почав нахилятися, нахилятися вперед і впав.
Ми з товаришем заклякли на місці і дивилися, як згасає і згасло перед нами молоде солдатське життя. Років йому було теж 20, не більше.
Про це навіть страшно подумати, а не те що побачити…
18.07.2013 р.
