Діалог поколінь

Ми почнемо чудову цю розмову
Із сірих сутінок далекої давнини.
В тумані міфів, там живуть герої:
Жінки-красуні, та богатирі.
Там все дрібне залишилось в тумані,
А випливла лиш велич надзвичайність.
Там мало фактів, вигадок багато,
Та там живе душа мого народу
І там туге коріння мого роду.
Степовики, що люблять коней, волю
І віддають належне чарці й жінці.
Вони з презирством ставляться до пихи,
А гроші лише привід для розваги,
Там успіх не багатство, а свобода.
У їх очах глибінь безмежна неба
І широта цих степових просторів,
І ще сміється в їх очах Одеса,
Ця чарівниця і перлина Півдня,
І гамірний торговий Мелітополь,
Де всі змішались раси і народи.
Де вільно серед греків і євреїв
Премудрих німців, гамірних циганів
Широкая слов'янськая натура
Все поглинає жадібно і владно
І щедро та невпинно роздає.
У Тонкому морська солона риба
І сіль, як піт, солона і приємна.
А в Ляпатисі риба й деревина.
І скрізь бувалі хлопці-сірогозці.
їх сміх і працю знають в Агайманах,
В Калзі працюють, зустрічають сонце.
І любляться в буремні темні ночі
І сіють щедро і зерно, і сім'я,
Щоб не померла ненька Україна,
Щоб щедро гострих розумом родила.
Такі вони в кожухах, свитках сірих,
Підбитих вітром, гумором і сміхом,
Вночі приходять і лоскочуть вуха
Мені від сонця вигоріли вуса.
А на плечах мозолисті долоні,
Що вміли так красиво працювати.
І погляди із марева туманів
Пронизливі і ніжні та спокійні.
"Ми перейшли це поле не зігнувшись.
Нас не минула мудрість споконвічна.
І вами проросло наше кохання
Із наших тіл уродить ваше жито,
Із наших мрій розквітнуть ваші діти
І хватить степу й місячного світла
На нами подарованому світі".
13. 11. 98