Відгомін давнини

Лежанка і мазанка, припічок й піч –

Відгомін і подих минулих сторіч.

Романтика мандрів і старовини –

Як тісно з'єднались вони у мені...

І затишок дому, й відкритість степів,

Живе сьогодення і поклик віків.

Могили величні – це пам'ять віків,

Прадавні дорога і жайвора спів.

Завалянка, примус, і грубка, і піл –

Це згадка і пам'ять, минулого спів.

Згадаймо ж про те, як раніше жили,

Хай слухають діти і внуки малі.

Улітку одвірки відкриті весь час.

Стара там є піч і новий кірогаз.

А взимку там стайня, і ясла, і стійло –

Корівки зимова квартира постійна.

А влітку та стайня відкрита вітрам,

Корівці там воля, й пташиний там гам.

Телятко за мамкой скучає в хліву,

А та йому мука: – Я скоро прийду.

У клуні рундук повний збіжжя стоїть,

А в сажі свиня зголодніла кричить.

У курнику курі, а поруч качки –

Справляються з всим хазяї беручкі!

Ячменю гарбу он до двору везуть,

Чекає на всіх вільний, радісний труд.

Скирдують солому, бо буде зима,

А хліба ледачому взимку нема.

В селянськім подвір'ї немає коня...

Ну що ж ти поробиш, як влада дурна.

Як влада нормальна, то й люди живуть,

Не треба їм «світлий» надуманий путь –

Себе прогодують та й іншим дадуть.

Й товчуться у хаті невпинно жінки,

Зате буде хліб і смачні пиріжки.

На лаві кожух, ліг там дід відпочить.

Старого шануйте – не дуже кричіть.

Неділя – це свято, не можна робить,

Збирайтесь до купи і погомоніть.

...Таким воно було, минуле життя.

Пройшло, промайнуло – нема вороття.

Буття...

Липень 2022 р.

Вірш про старовину,

вірш про селянське подвір’я.