Сучасне оповідання про депутатів-бандитів, про снайпера, про опір звичайної людини: до чого може довести безкарність і жадоба. У кожного може бути свій рівень толерантності. Як його вгадати, і де його міряють? Віталій Шевченко.
Живём, укоров совести не зная…
Марк Лисянский
– Діду, – сказав той, що був із фіксою, – стривай, шеф передав, щоб продав йому ділянку, зрозумів?
А інший, мордатий, не дивлячись, штурхнув Івана Семеновича так, що той ледве втримався на ногах. І пішли собі, не поспішаючи і не ховаючись, наче були на прогулянці.
Виник десь біль і зосередився навколо серця. Він поспішив додому, щоб проковтнути пігулку. Ледве встромив ключа у замок, так тремтіли руки, відкрив, похапцем встиг до ліків, які знаходились у шухлядці на кухні, знайшов їх, проковтнув, запив водою, сів на табурета, розтираючи рукою груди.
Йому вже казали, що весь ставок і всі береги навколо купив якийсь Лох, велике цабе, раніше з тюрми не вилазив, а тепер депутат. Цей Лох купив їхнє підприємство, раніше на ньому працювало все селище. А тепер і згадувати тяжко. Зустрів оце Максимовича, бувшого голову профкому, той тільки скривився:
– Майже через одного звільнив. Що хоче, те і робе. Одним словом, Лох!
На ставку залишилася тільки його ділянка, оце і до нього дібрався. А в нього там дача, зумів зліпити так-сяк, ще встиг, коли почав рушитися Радянський Союз. Інші попродавали, собі краще, а він не схотів. Завжди любив порпатися на землі. Сказав, що ще встигне, щоб відчепились, та бач, вже і до нього дісталися.
Він почув, як м`яко заспівав дзвінок у передпокою, пішов відкривати. На порозі стояла онука, заплакана, прикриваючи рукою розірване плаття.
– Що таке? – знову піднялася хвиля болю.
– Якісь двоє пристали на вулиці. Сказали, щоб передала, діду, вам, щоб довго не думали, а то зроблять зі мною таке, що нікому і не снилося, – заплакала онука.
Він притиснув її до себе, заспокоюючи:
– Нічого, Анжело, все буде добре.
Оцього їм не треба було робити. Він наказав їй не виходити з дому, а сам вдягнув свій комбінезон, в якому працював на ділянці, і визирнув на вулицю у вікно. Навпроти під`їзду причаїлася чиясь тачка, а в ній за кермом скнів якийсь тип, позіхав. Слідкують, зрозумів він.
Та не на того напали. Тепер треба було йому дістатися до ставка.
– Нікому не відкривай двері! – наказав він онуці. – Якщо хтось буде ломитися у квартиру, викликай міліцію.
Хоча надія на міліцію була марна, бо у того Лоха і там були свої люди. Він зайшов у двір і переліз через паркан.
«Хай собі там сидить, відпочиває!» – посміхнувся до себе. Тепер мерщій до зупинки транспорту. Туди ходила маршрутка. Повезло, чекав не довго. Коли під`їхали, попросив водія зупинитися раніше, мовляв, терміново треба вийти. Той скоса глянув на дідове обличчя, біле, і не став сперечатись.
Маршрутка пішла, а він заглибився у ліс. Обережно обійшов палац Лоха, який височів над берегом ставка, побудований нещодавно у чотири поверхи, і по стежці, яка вилася над самим берегом, дістався до своєї дачі.
Ніхто по дорозі не зустрівся, це добре. Непоміченим підійшов не до дверей, а до вікна, що визирало у ліс, там тільки йому відомим способом відкрив його і обережно втиснувся у приміщення і закрив знову за собою.
Тепер треба було зібрати гвинтівку, йому, бувшому снайпінгу, це зробити було не важко. Віхтем обтер масло, яким вона була густо намащена. Дістав з іншого сховища набої. Тепер можна було діяти. Знову таким рипом вибрався на двір, зачинив вікно і обережно розтворився у лісі.
Дістався берега, причаївся у заростях, почав слідкувати, що діється там, у ворога. Потім зрозумів, що звідси стріляти буде погано, видимість не та. Перебрався в інше місце, на дерево, густо обліплене листям. Отут краще, видно навіть двір, велику машину, він не дуже розбирався у сучасних марках, тойота чи що, та хай їм грець.
Гвинтівка була з глушником, та ще й з оптичним прицілом, тому він довго роздивлявся в нього, що там діється. Ага, відпочивають, здогадався він. Ну, що ж, почекаємо, спішити нікуди.
Дійсно, через деякий час, на балкон вийшов Лох, у приціл було добре видно його самовпевнене обличчя.
«Зараз я тобі його підрихтую!» – подумав він і обережно повернув гвинтівку на стіл, який був за Лохом і на якому завмерла чашка. Потім обережно натиснув на курок. Від чашки миттєво залишилося тільки мокра пляма, мабуть, в ній було якесь пойло.
Лох підплигнув, обернувся, рухнув на підлогу і поповз у кімнату. Добре, тепер ти будеш не ходити. а повзати. Охоронник виперся з будинку і мерщій до тойоти. Ага, мордатий, ну, що ж, не штовхайся на вулиці. Другою кулею він потрапив у переднє колесо, і тойота нахилилася набік. «Ага, сьогодні їздити ви не будете!» – посміхнувся він.
Охоронник ховався за машиною, боявся повернутися назад у будинок. Але на дорозі з`явилася інша машина, їхала до Лоха. Добре, зараз ми їх зустрінемо. Нічого не підозрюючи, прибулі уперлися в огорожу, дивуючись, що їм ніхто не відкриває ворота. «І не відкриють!» – злорадно подумав він і всадив третю кулю у заднє колесо.
Машина зразу же нахилилася, водій виліз із машини і пішов дивитися на колесо, завмер і впав за машиною, добре, відпочивай.
Із переднього сидіння виперлася довгонога красуня, повернула свою голівку до будинку, мабуть, звідти їй щось репетували, але вона не дуже цим переймалася, обійшла машину і стала виговорювати щось водію, який лежав перед нею.
І Іван Семенович всадив четверту кулю у сумочку, яку тримала в руках довгонога дива. Оце тільки зараз до неї дійшло, що тут щось негаразд, дивлячись на те, що буквально якусь мить назад було в її руках файною сумочкою. А тут підхопився водій і звалив красуню під машину.
«Робота чудова!» – зазначив він, треба було вже звідси вибиратись, бо зараз понаїдуть із різних служб. Наостанок він всадив п`яту кулю у відкрите вікно, не пошкодував телевізора невідомої зарубіжної марки. Потім ще підібрав під деревом гільзи, чотири знайшов швидко, а п`ята відлетіла у ставок, і він там її залишив, ніякий Пінкертон тепер не знайде.
На дачу не пішов, у нього в лісі було ще одне сховище, заховав, насипав табаку, ніяка собака не знайде, потім довго йшов по лісу, минув кілька зупинок, і тільки коли побачив перші будинки селища, підійшов до зупинки. Тут вже ніхто його не вичислить.
Коли стояв на зупинці, то мимо по дорозі проскочило кілька міліцейських машин. Їхали до Лоха. На своїй вулиці, біля будинку, побачив, що ні молодика, ні його машини на місці немає. Змився.
«Якщо не відчепиться, то зроблю їм козью морду ще раз», – вирішив він, піднімаючись по сходах до себе у квартиру.
13.01.2011 р.
