Літературознавче дослідження про Амалію Різніч, одну з Муз російського поета Пушкіна. Віталій Шевченко.
Справжній творець вміє непомітно для себе використовувати у своїй творчості все, що його оточує. Власні переживання, підслухану розмову, розповідь друзів чи знайомих, прочитану книгу, долю близької йому людини, – все йде на священне вогнище натхнення.
Щось подібне відбулося і з долею одеської знайомої Олександра Пушкіна Амалією Різніч (1801–1825). Вона приїхала в Одесу разом із своїм чоловіком Йованом Різнічем весною 1823 року, а через рік, у травні 1824, чоловік відправив її за кордон лікуватися від сухот, де вона 23 червня 1825 року, в Трієсті, померла.
Коли Різніч мешкала в Одесі, її будинок на вулиці Херсонській був середовищем для місцевих молодих людей, які належали до вищого світу. Не дивно, що коли Пушкін у липні 1823 р. з’явився в Одесі, то він одразу ж став постійним гостем у будинку молодої красуні. Відомо, що поет захопився нею.
На жаль, портрета Амалії Різніч досі не знайдено, є кілька замальовок самого Пушкіна. Але збереглися свідчення сучасників, та і замальовки поета дають нам уявлення про молоду жінку. Вона дійсно була красунею, до того ж у взаєминах із знайомими і друзями поводилась, як тепер кажуть, без комплексів. І молодь це приваблювало.
Не дивно, що закохався в неї і Пушкін. Здавалося б, пересічна історія, нічого особливого. Але саме вона стала поштовхом для створення поетом кількох (саме скільки – до цього часу сперечаються пушкіністи) ліричних шедеврів. А такий вірш як «Для берегов отчизны дальной...» (1830) вважається одним з найкращих творів у пушкінській ліриці.
Тому і не дивно, що все, пов’язане з Амалією Різніч, вже більше ста п’ятдесяти років знаходиться під пильною увагою пушкіністів: здавалося б, знайдено та вивчене все, що тільки можливо. Але місце для відкриттів завжди є. У цих замітках хотів би поділитися з читачем відкриттям, яке мені пощастило зробити.
В «Пушкинской энциклопедии» (Москва, Изд. «Аст», 1999 г.) в статті, присвяченій Амалії Різніч, помилково наведені дати її життя: біля 1803 – травень 1825, там же наведено, що вона дочка віденського банкіра, а про її національність енциклопедія мовчить (стор.496–497).
Російський дослідник Микола Прожогін встановив рік і місяць народження Амалії Розалії (Софії Елізабетти Ріпп – таке її повне ім’я). Згідно документів, які збереглися у віденському архіві, вона була хрещена 29 грудня 1801 року в католицькій церкві святого Йогана Непомука. Тобто, вона народилася у Відні того ж таки місяця 1801 року.
Як не дивно, саме в цій інформації і закладена правда про походження Амалії Різніч.
Дослідники писали різне про її національність, від італійки (так, мабуть, вважав і Пушкін) до німкені і сербки. Миколу Прожогіна, мабуть, збило те, що її хрестили в католицькій церкві святого Йогана Непомука. Якщо Йоган, значить – німець. А насправді це церква святого Яна Непомуцького, чеського святого ХІV століття. Бо Йоган в перекладі на українську це Іван, а на чеську та польську – Ян.
Тобто, батько Ян-Батист Прокоп Ріпп, коли народилася дівчинка, поніс її через увесь Відень до своєї церкви (чехи, як відомо, католики) і охрестив дитину там. Чехія тоді входила до Австро-Угорської імперії. Цілком зрозумілий вчинок для батька.
До речі, брат Амалії Різніч, Карл Ріпп, був професійним військовим і, коли вийшов у відставку, поїхав доживати віку у Брно. Красномовна деталь!
В домі Амалії Різніч в Одесі розмовляли французькою та італійською мовами, це, мабуть, і збило сучасників і дослідників. Тим паче, що чехи чудово володіли ще й німецькою мовою і в Росії їх завжди приймали за німців.
Ось так чешка Амалія Ріпп стала «дочкою віденського банкіра» (за «Пушкинской энциклопедией»), а раз Відень, то безумовно – німкеня! До речі, слово «ріпа» збереглося в сучасній українській та чеській мовах (на чеській – ржепа) і означає воно звичайний буряк. А такий чудовий знавець пушкінської епохи як Мстислав Цявловський у складеній ним «Летописи жизни и творчества А.С.Пушкина» приводить на сторінці 352 прізвище Амалії як Ріппа. Мабуть, таким воно і було насправді, бо загальновідомо, що дворянські родини завжди ушляхетнювали свої прізвища.
І сьогодні в Чехії зберігся культ Яна Непомуцького. День його пам’яті (16 травня) шанується як велике церковне і народне свято. Чехи вважають його заступником від наклепів та обмовлень. А позаяк чеський король Венцеслав ІV в кінці XIV століття (приблизно в 1383 році) втопив Яна Непомуцього за відмову розкрити таємницю сповіді, то народ вважає його ще і заступником на водах.
Амалія Різніч вільно володіла кількома мовами – німецькою, італійською, сербською, французькою, а тепер ми можемо додати, що володіла вона і своєю рідною мовою – чеською. Дійсно, людина була без комплексів, тим паче мовних. Можливо, почала оволодівати російською (хоч трошки), чула на вулицях Одеси і українську, особливо на Херсонському базарі, де вона безперечно бувала, бо мешкала неподалік від нього.
У всякому випадку, автор цих рядків, через сто п’ятдесят років перебуваючи на цьому ж таки Херсонському базарі, чув тільки її.
Ось так судилося цій, безперечно, надзвичайній особистості доторкнутися до життя генія і залишити слід в його творчості. Але, на жаль, святий Ян Непомуцький її не захистив, і вона померла молодою...
А нам залишилися рядки генія:
Мой голос для тебя и ласковый и томный
Тревожит поздное молчанье ночи тёмной.
Близ ложа моего печальная свеча
Горит; мои стихи, сливаясь и журча,
Текут, ручьи любви текут, полны тобою.
Його голос був тоді – для однієї неї, а вийшло – для нас усіх... і назавжди...
Література.
1. Пушкин А.С. Сочинения в трёх томах, т.1 – М., «Художественная литература», 1985 г.
2. Пушкинская энциклопедия. – М., «Аст», 1999 г.
3. Христианство. Энциклопедический словарь в трёх томах, т.2. – М., «Большая Российская энциклопедия», 1995 г.
4. Чешско-русский словарь. – М., «Советская энциклопедия», 1967 г.
5. Губер П.К. Дон-жуанский список Пушкина. – М., СП «Эврика», 1990 г.
6. Івченко Лариса. Карел Лау – капельмейстер екс-гетьмана Кирила Розумовського. «Україна – Чехія», ч.1, «Хроніка–2000», випуск 25–26. – К., 1999 р.
7. Прожогин Николай. «Для берегов отчизны дальной...». – «Дружба народов», № 6, 2000 г.
8. Цявловская Т. Г. «Храни меня, мой талисман...», «Прометей», т.10. – М., «Молодая гвардия», 1975 г.
9. Цявловский М.А. Летопись жизни и творчества А.С.Пушкина, 1799–1826. Изд. второе, испр. и доп. – Л., «Наука», 1991 г.
10. Черейский Л.А. Пушкин и его окружение. – Л., «Наука», 1976 г.
11. Einhornovi Milada a Erich. Zlata Praha. – “Panorama”, Praha, 1989 г.
16.11.2003 р.
