Guadeamus (радіймо)
Безліч народів прокотилося нашими шляхами. Та жоден з них не залишив стільки яскравих слідів як скіфи. Візьмемо їхніх попередників – кіммерійців. Лишилося кілька слів у Гомера, Біблії, згадка Геродота та кілька досить схематичних зображень. Після скіфів були сармати. І, приблизно, та ж саме картина. А скіфи, крім детального опису Геродота та інших античних авторів, полишили нам безліч детальних зображень свого життя й побуту. Знаходять їх в золотому трикутник царських курганів на межі Запорізької, Херсонської та Дніпропетровської областей: Огуз, Козел, Цимбалка, Гайманка, Солоха, Чортомлик.
Скіфи змогли швидко знайти спільну мову з греками. Їм подобався світлий, веселий і життєрадісний світ сонячної Еллади. Частина скіфських знахідок зроблена грецьким майстрами, частина – під їхнім впливом, в той же час скіфи не втратили свій неповторний звіриний стиль. В свою чергу елліни вітали скіфських мудреців Анахарсіса, Біона, Сфера. Учителем скіфів був мудрий кентавр Хірон.
Поглянемо на скіфські вироби. Ми не побачимо тут похмурих закам’янілих фараонів Єгипту, таких же царів Ассирії, Вавилону, Шумеру. На скіфських виробах вирує життя. Ось знаменита Золота пектораль. Дослідники дискутують, хто ж на ній: два чабана, що ділять овечу шкіру, чи два царя, що ділять світ. Ось двоє побратимів, явно напідпитку, обнялися й п’ють з одного ритону. Ось хлопець цмолить вино прямо з бурдюка, воїни приборкують коня. Там розігрітий слухач пробує роздягнути співачку. Життя вирує. Молода амазонка тягне за чуба старого скіфа, як тут не пригадати:
А ти старий дідуган
Ізігнувся як дуга,
А я молоденька
Гуляти раденька.
Нехай старий світ звільняє місце новому.
Скіфи потрясли своїми походами пихаті імперії Сходу, і все ж таки повернулися в наші степи. Не даремно Джучі, син Чингізхана, коли вперше побачив наш степ, вигукнув: «Во всем мире не может быть земли приятнее этой, воздуха лучше этого, воды слаще этой, лугов и пастбищ обширнее этих».
А в нашій балці і в подах періодично знаходять уламки амфор і, повірте, вони були не з водою.
Оце вміння радуватися життю сьогодні і тут передалося від землі і сонця запорожцям, які бачили сенс життя в радості. В кого ще є оця здатність ударити лихом об землю і осідлати чорта, схопивши його за хвіст.
А з чого почалася сучасна українська література? Зі сміху Котляревського й Гоголя. Чого вартий гумор Остапа Вишні та Олександра Ковіньки з їх десятирічним досвідом сталінських таборів, а наша чудернацька химерна проза. Запорожці і скіфи виросли під шум дніпровських порогів, цих природних озонаторів повітря, вони випоєні солодкою водою наших річок та джерел, викохані південним сонцем.
Будьмо ж гідними своєї історії.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
