Шопенгауер як відчай


Шопенгауер як відчай
Кажуть, що шлюби укладаються на небесах. Але це відбувається не завжди. Звідси одвічна проблема вибору між багатим, але нелюбим (земне) і коханим, але бідним (небесне). Підтвердження ми знаходимо в бідних сім’ях де ростуть щасливі й благополучні діти і, навпаки, в начебто благополучних багатих родинах – діти нещасні й злі.
Цікавим варіантом вирішення цієї проблеми є мусульманські сім’ї, де все вирішують матері, а син і батько з цього процесу виключені. Таким чином свекруха обирає собі невістку і також сину дружину. Народна мудрість стверджує, що Бог ще не створив такої кухні де б могли поміститися дві жінки, а ось Аллах таку кухню створив. Більшу частину життя мусульманські жінки проводять в будинку та на подвір’ї, і тут перебуваючи весь час поруч невістка з свекрухою знаходять спільну мову, а вночі спільну мову знайдуть чоловік і дружина й народять щасливих дітей. Добавте сюди відсутність алкоголізму.
«Все починається в житті з любові» і, навпаки, «від кохання такі діти не народжуються», - з сумом говорять в народі про дітей з тими або іншими вадами.
Любов – це те що ніколи не знав А.Шопенгауер. Батьки його не кохали один одного. Отож і «робили» його без відповідного почуття. Відповідно й виношувала його мати без любові. Без того одвічного бажання кожної закоханої жінки лишити собі копію свого коханого назавжди. Більш того з вини батька вагітна жінка кілька разів міняє місце й країну проживання. В батьків були абсолютно протилежні характери і відповідно погляди на життя. Ми знаємо, що іноді різні характери доповнюють одне одного, творячи гармонію. Тут нічого подібного не було. Одразу після народження малого Артура обидві сторони починають використовувати його як зброю у взаємній війні. Врешті решт у цій боротьбі отримав перемогу батько, який покінчив життя самогубством, полишивши Артуру невеликий спадок, який і дозволив йому вільно творити. Все це призвело до ідеалізації батька та демонізації матері.
Отож малий А.Шопенгауер не знав любові. Звідси витоки його безпросвітного песимізму, скигління-скавуління. Той хто немає любові в собі не може випромінювати її ззовні. Якими очима ми дивимося в світ, такими й світ дивиться на нас. Нерозуміння, пересторога, зневага з якими А.Шопенгаеур дивиться на людей повертається до нього – коло замикається, негатив концентрується й посилюється.
Витоки нашого характеру, відношення до світу й, відповідно, долі із зустрічі й відносин наших батьків один до одного. Будуть вони жити суспільно, чи лише сумісно. Звідси перша складова щастя – відносини в сім’ї, рідня – найближче й найвужче коло людей які живуть під одним дахом, створюють затишок, тепло й відчуття захищеності. Далі більше родове коло, яке включає дідусів, бабусь, тіточок, дядьків, дворідних і так далі. Відчуття малої громади, яка, як відомо, великий чоловік, а гуртом можна зробити чимало справ. Рід єднає різні покоління, сімейні перекази сягають давнини й глибини й дають відчуття своєї єдності з народом, нацією – цією, цим, нашим родом; єднання та укорінення у власну, свою землю. Всього цього був полишений Артур Шопенгауер. Він не мав прихисту, захистку, звідси його численні фобії й панічна боязнь людей.
Звідси його відчай. Він був відлучений від любові. Його «отчаение» - відлучення від чаяння-сподівання, в тому числі від Божої благодаті, адже Господь хоче бачити кожну людину щасливою. Трагедія А.Шопенгауера в тому, що він випав з кола. Миколо* (ми коло) говорять старовіри, а не Ніколай з його «ай» та «лай». Микола є не лише найбільш шанованим святим, помічником і заступником Бога, а за давніми переказами, коли бог помре то Микола його замінить.
Ще одна трагедія в житті А.Шопенгауера відбулася, коли він знаходився в утробі матері, яка зі злої волі батька переїжджала з країни в країну. Крім аури любові в період внутрішньоутробного розвитку й стану немовляти велике значення має електромагнітне поле, кут сонця, співвідношення дня і ночі, радіаційний фон місцевості, мінеральний склад води і ще багато факторів про які ми лише здогадуємося, або взагалі нічого не знаємо.
Це ті ж «доместікати» за Гумільовим: вигляд з вікна, тваринний і рослинний світ навколо, відносини з сусідами. Врешті-решт, і на це особливу увагу звертав М.Реріх, безкінечні вечори з друзями біля вогнища та такі ж вечори біля живого вогню з пічки, свічки чи гасової лампи в колі сім’ї. Добавте до цього групові пісні, голос цвіркуна та муркотіння котика. Нічого цього не мав А.Шопенгауер. Попри все його не можна назвати безрідним космополітом, адже його вчення виросло на міцному підґрунті німецької, визнаної всім світом, філософії.
Йому було від чого впасти у відчай. Але доля розпорядилася так, що він не став відчайдухом, грабіжником чи революціонером-анархістом, а став філософом – виразником тієї нової епохи, яка починалася в Європі.
Будівля дещо нуднуватої класичної, переважно німецької, філософії була завершена. На зміну селянській та цеховій гуртовій особі приходить особистість. Замість колективістського феодалізму Середньовіччя приходить динамічна епоха «буржуазного» індивідуалізму. І саме А.Шопенгауер відкрито озвучив право особистості мати своє особисте, індивідуальне не лише життя, а бачення й світосприйняття навколишнього. Це був розпачливий зойк немовляти, якого викинули з теплої, звичної, затишної утроби матері в значно більший, складніший і жорстокий світ.
Цей світ вкрай насторожено віднісся як до А.Шопенгауера так і до його філософії. Всесвітнє визнання, навіть певною мірою мода, прийшли до нього після смерті, та все ж слава освітила осінь філософа. І причина цього була не лише в оспівуванні права бути собою, а ще і в поетичній мові цього співу. Згадайте неймовірно нудну манеру Гегеля й порівняйте з легкістю й афористичністю Шопенгауера. Звідси ж і витоки філософії-поезії Ніцше. Саме за стиль, легкість, поетичність, афористичність суспільство оцінило А.Шопенгауера, а не за його скигління-скавуління, негативізм, нігілізм та песимізм.
Шопенгауер підняв таку важливу тему як безумство та шаленство генія на грані божевілля, його одинокість та безпліддя, але це тема окремої ґрунтової розмови.
Зараз в постіндустріальному суспільстві ми знову повертаємося до нового рівня об’єднання, колективу особистостей – однодумців, колег. Ті хто працює в ІТ технологіях, у великих фірмах добре знають яке значення має колективна командна спів-творчість, спів-праця.
Абсолютна, кричуща нездатність правлячої верхівки майже всіх пострадянських країн вийти за межі такої любої і зрозумілої командно-адміністративної системи є головним гальмом розвитку цих країн, їхньої все більшої відсталості від стрімкого розвитку загальнолюдської цивілізації. Тяга до «єдиновластія» перетворює навіть розумних, освічених людей в якихось тиранозаврів, робить їх посміховиськом.
І в цьому відношення А.Шопенгауер є своєрідним Гегелем уже 21 століття, яке вимагає нової філософії, що виростає з величі й таких особистостей як Артур Шопенгауер.

*Мельников Печерский «В лесах»
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
Свидетельство о публикации № 16635 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © lik :
  • Эссе
  • Читателей: 51
  • Комментариев: 2
  • 2019-04-13


Краткое описание и ключевые слова для: Шопенгауер як відчай

Проголосуйте за: Шопенгауер як відчай

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100


  • Михаил Перченко Автор offline 15-04-2019
Классно написано.
  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 15-04-2019
Ваше слово дорогого стоит, Михаил Абрамович. Спасибо.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Шопенгауер як відчай