На лавці біля райвіськкомату

Ще одна історія про кохання. Чи робити аборт, якщо кинув хлопець. Як сказати батькам, якщо не хочеш робити аборт. Щаслива нагода, яка змінила життя. Вони більш не розлучалися.


Коли Костик відмовився з Сашою одружуватися, мовляв, він не готовий мати дитину, тим більше, що зовсім не хоче перетворювати своє молоде життя, Саша його перервала:
- А що, тобі були невідомі наслідки наших зустрічей?
І вона з усієї сили, на яку була здібна, сили кандидата у майстри по боротьбі, врізала його по селезінці, да так добре, що він брикнув на очах усіх, хто був в той момент в цьому кутку парку, де Саша об’явила Костику, красеню на її курсі, що буде мати від нього дитину.
Усі ойкнули, хто це побачив. Молодий велетень лежав у пилюці, а молода, красива дівчина йшла від нього кудись убік, не бачачи під собою землі. Вона потім ревіла на грудях своєї кращої подруги, Міли Сторожук, яка заспокоювала її, мовляв, усі знали на курсі, що цим у них з Костиком їхній роман і скінчиться, бо цей молодий здоровань усі свої романи цим і закінчував, – але вона нікого не слухала, думала, що обійдеться. Не обійшлося. Одні робили аборти, інші – народжували. Оце і все.
- Ти тільки виріши для себе, що будеш робити? – сказала Міла, пригорнувши до себе свою подругу. І хоча Саша була рішучою дівчиною, але сказати батькам вона не наважувалася. ЇЇ не зрозуміють, бо не для цього вони відправляли свою дочку на навчання.
Якраз підвернулися канікули, і Саша поїхала додому, у невеличке містечко, де жили батьки і де сама Саша закінчувала школу. Вона вчилася тут у десятому класі, бо батька весь час переводили з одного гарнізону до іншого і Саша вже збилася, в яких школах вона за свій короткий вік навчалася.
Зустрілася із своїми однокласниками, хто не зміг поступити і працював тепер на різних роботах у місті. Із своєю ліпшою шкільною подругою, Майєю Цимбалюк, теж не змогла спочатку відверто порозмовляти. А коли розповіла, та ахнула: – Боже, Саша, тобі треба вирішувати, бо час йде і або, або!
І вона перелякано дивилася своїми зеленими очима на свою шкільну подругу.
Вона сама працювала у райвоєнкоматі, не змогла зразу поступити, як Саша, у столичний вуз, і тепер, щоб не гаяти часу, працювала у цій поважній установі і готувалася до майбутніх іспитів.
Батько приходив зі служби і радів своїй улюблениці, розпитував її про навчання, про товаришів, і вона минала у своїй розповіді про Костика, хоча їй і боляче це було робити. Мати була більш практичною і спитала свою дочку: – В тебе нікого ще немає? – дивлячись на дочку своїми добрими очима.
І в неї йокнуло серце, бо сказати правду вона і в цей раз не наважилася.
- Ні, мамо, нікого! – тихо відповіла вона матері, ненавидячи Костика, який отак на рівному місці заставив брехати своїм найдорожчим у світі людям. Треба було щось робити, але Саша не знала, що саме, бо аборт робити вона не наважувалася. Не хотіла. І треба було вже змінювати свою поведінку, навіть бокал шампанського був уже їй недоступний. І хоча батьки ще не здогадувалися, аде невловимо наближувалася та мить, коли вже не можна було це приховувати, особливо від матері.
Сьогодні вона прийшла до Майї на роботу, але та була зайнята і попросила Сашу посидіти біля райвоєнкомату на лавці у парку, поки вона не звільниться, і Саша тепер її чекала, хоча можна було йти собі і прийти сюди тільки на обідню перерву.
Та Саші нікуди було йти, і вона сиділа, опустивши голову, і дивилася на землю, не бачачи її. Якісь хлопці заходили та виходили з райвоєнкомату і йшли по своїх справах, не звертаючи увагу на дівчину, яка прикипіла до лавки якраз навпроти входу у будинок установи. Та один з них чогось не пішов, як інші, а підійшов до місця, де сиділа Саша, потоптався біля неї, спитав:
- Дозвольте? – і присів поруч з нею.
- Давно сидять на якійсь нараді, а мені потрібно знятися з обліку, – охоче пояснив він дівчині, подивився на неї і оторопів: у неї з очей котилися сльози.
- Боже, вас хтось образив? – запитав він.
Саша повернулася до хлопці: на неї дивилося добре, гарне обличчя незнайомця з великими волошковими очима, і вона не витримала і сказала, плачучі:
- Мене кинув хлопець, а я не можу признатися батькам, що я вагітна… ось… – і зітхнула як маленька дитина, яку несправедливо образили.
- Послухайте, треба щось зробити, – відповів хлопець, – з кожного становища є якийсь вихід.
- Який? – криво посміхнулася Саша. – Аборт я не хочу робити… Як я про це скажу батькам? – Вона водила пальцем по лавці.
- Як вас звати? – спитав хлопець.
- Саша, - відповіла дівчина.
- А мене Остапом, а мама зве Стасиком!
Він сказав це так по-домашньому добре, що у Саші висохли сльози і вона посміхнулася хлопцю:
- Ви хоч не засмучуєте свою маму, не так, як я своїх батьків… – і вона знову заводила пальцем по лавці.
- Ні, – сказав Стас, – давайте перейдемо на «ти», це по-перше, а по-друге, я можу зіграти роль вашого… твого…
хлопця… – і він обережно подивився на Сашу, щоб часом вона не образилася.
- Як мого хлопця… ми ж зовсім не знайомі! – вона здивовано дивилася на Стаса.
- Господи, Саша, по-перше, ми вже познайомилися, а по-друге, я прикрию тебе з тилу, – посміхнувся він, – і ти зможеш познайомити мене
з твоїми батьками, скажеш їм, що ми одружуємося і в нас буде дитина! – випалив він.
- Але ж ти… – сказала Саша і замовкла.
- Так, - здогадався Стас, – ми ніяких обов’язків на себе брати не будемо, це тільки для твоїх батьків… коли зустрінеш когось по справжньому… то розведемося… якщо справа у нас дійде до весілля… – він обережно підбирав слова.
- Але ж прийдеться знову брехати, – нерішуче сказала Саша.
- Чому брехати? – не погодився Стас. – Ти з тим хлопцем все одно б прийшла до своїх батьків!
- Але ж то зовсім інша справа! – Саша знову почала водити пальцем по лавці.
- Ну, як знаєш, – Стас подивився на дівчину, яка згорбилася біля нього, і додав: – Я тільки хотів тобі допомогти.
Саша уявила собі, як вона приходить додому, мовчить з батьками, бо їм нічого сказати, обернулася до Стаса, що сидів напружено біля неї, і тихо сказала: – Добре. Я згодна, – і обережна посмішка з’явилася на її вустах.
- Згодна? Не передумаєш? – уточнив Стас.
- Ні… не передумаю… Ащо мені робити? У мене є якийсь вихід? – і на очах у неї знову з’явилися сльози.
- Все добре… ніяких сліз… краще подумай про майбутню дитину… їй це дуже шкідливо… – замахав на неї руками Стас.
Саша зітхнула, дивлячись на хлопця, і спитала:
- А як ми це зробимо?
- Запросто! – посміхнувся до неї Стас. – Я тебе познайомлю спочатку з моїми мамою і бабусею, щоб ти вжилась у свою ролю. – І він встав з лавки і простягнув Саші свою руку. Вона серйозно подивилася на хлопця, зітхнула і обережно доторкнулася до його руки. І він повів її за собою. Вона ще спитала:
- А ти ж хотів знятися з обліку.
- Тепер вже це не має значення. Треба думати про майбутню сім’ю, – посміхнувся до дівчини Стас.
В цей час вийшла з райвоєнкомату Майя і здивовано дивилася, як її подруга під руку з якимось незнайомим хлопцем віддалялася від її установи. Хотіла їй подзвонити по мобілці, але передумала: потім сама все розповість.
Що вам сказати наостанок, допитливий читачу? Ви, мабуть, вже самі здогадалися. Стас із Сашею більше не розлучалися. Народили дитину, потім в них з’явилася ще одна. Сестричка для братика. Стас виявився гарним батьком і чоловіком. І коли подруги питали її, де ти знайшла такого красеня, вона, сміючись, відповідала:
- Біля райвоєнкомату! Сидів, нудьгуючи, на лавці! Мене чекав.
Подруги теж сміялися, радіючи чи заздрячи їхньому щастю.

22.07.2016 р.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
Избранное: рассказы о любви
Свидетельство о публикации № 18294 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...

  • © shevchenko :
  • Рассказы
  • Читателей: 60
  • Комментариев: 1
  • 2021-01-11

Ще одна історія про кохання. Чи робити аборт, якщо кинув хлопець. Як сказати батькам, якщо не хочеш робити аборт. Щаслива нагода, яка змінила життя. Вони більш не розлучалися.


Краткое описание и ключевые слова для: На лавці біля райвіськкомату

Проголосуйте за: На лавці біля райвіськкомату


    Произведения по теме:
  • Повернення
  • Проклята війна!
  • Не кожному доля дарує кохання
  • Це треба відчути десь біля нас. Віталій Шевченко.
  • Я жінка!
  • Оповідання про почуття, які треба берегти усе життя. Щастя материнства і подружня зрада. Жінка, яку несправедливо образили. Віталій Шевченко.

  • Светлана Скорик Автор offline 12-01-2021
Какая счастливая развязка... Люблю, когда хотя бы в рассказах всё хорошо кончается! Не везде же должна царить несправедливость. Пусть хотя бы литература сохраняет у себя уголки спокойствия и счастья.
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:


   
     
На лавці біля райвіськкомату