Душі нашої пісня
Десь за білою хатою у зеленому садку закувала самотня зозуля і втомлене сонечко з-за обрію, де воно вкладалося відпочивати, наче почуло і відгукнулось, посилаючи сюди свої золоті промені:
- Шукай, шукай свою пароньку…
Закувала зозуленька на стозі, на розі.
Заплакала дівчинонька в батька на порозі.
Ой, де ж та дівчинонька, та й батько де ж він подівся? Уже неділю, як його повели звідси уночі, попід руки тримаючи, аргати із блакитними кашкетами на головах.
І сидить тепер він у «казенному» домі і запитують його цілу ніч:
- Нам відомо, що ви є активний учасник націоналістичного підпілля! Дайте правдиві свідчення по суті висунутого вам звинувачення.
І мовчить батько, не погоджується із своїми слідчими, бо усього й вини його, що викладає у школі українську мову та на свята одягає вишивану сорочку, яка коле око новій владі:
- Бач, який впертий націоналіст!
Не куй, не куй, зозуленько, на стозі, на розі.
Не плач, не плач. Дівчинонько,
В батька на порозі.
І як же не плакати, коли прийшли чужі дяді і відвели її у дитбудинок а на дверях хати повісили великий тяжкий замок.
Хтось, не видно хто саме, бо сонечко вже вклалося за обрієм, і у дворі потемнішало, постояв біля дверей, доторкнувся до замка, зітхнув і розтанув у темряві.
Один із тих аргатів, помічник оперативного уповноваженого, на прізвисько Шельмованець, після вечері відпочивав у себе в кімнаті. Маленький синок його повзав по підлозі і щось бубонів собі, піднімаючи ручку і ляпаючи нею по доріжці, яка простяглася від самих дверей до низеньких вікон.
І в цю хвилину на очах отетерілого Шельмованця у лівому від нього вікні дзвякнуло, розлітаючись на тисячу скалок, скло і перед ним впала добряча каменюка. А поруч на підлозі заходився від плачу переляканий хлопчик.
Шельмованець, сунувши дитину сполотнілій дружині, вихопився на ганок, але скрізь у дворі, на вулиці, було тихо, тільки десь брехали собаки.
Коли вкладалися спати, то він з настрашеною дружиною у спальні затулили периною єдине віконце, щоб знадвору знову хтось не жбурнув у них камінням. І коли на другий день він допитував вчителя, то був цілком упевнений, що той дійсно стоїть на чолі нерозкритої підпільної організації і згадуючи каменюку на підлозі, все допитувався хто у нього улюблений учень.
Не куй, не куй зозуленько… А вона таки прокувала, бо і в цей вечір і в наступний хтось вибив шибки у помічника оперативного уповноваженого, спочатку у літній кухні, а потім і в крайній кімнаті, що виходила своїм вузеньким віконцем у провулок.
Шельмованець розірвав би того вчителя, але не міг же він виходити з тюрми і бити своєму слідчому вікна. А в школі вчиться більше сотні учнів, де їх до біса всіх вистежити.
Прийшлося сховатися у літній кухні і там слідкувати за двором і вулицею у найближчі дві ночі, але якраз тоді ніхто і не приходив. А на третю ніч, коли він продовжував допитувати вчителя:
- Нам відомо, що ви знаходитесь на чолі великої розгалуженої підпільної контрреволюційної організації. Вимагаємо від вас правдивих свідчень, – хтось поцупив з криниці цеберко.
Коли він повернувся додому із роботи, про це сказала сполохана дружина, сльози стояли у неї в очах:
- Петю, я боюся…
У Шельмованця було таке відчуття, наче він з розгону вдарився у залізні двері.
Летіла зозуленька попід гай куючи, і він чув, як вона десь за його спиною дійсно кувала і не міг нічого вдіяти. Пішов у дитбудинок і сказав завідуючій, щоб вона не відправляла дитину того, вчителя. Хай поки що поживе отут. Здивована завідуюча у знак згоди швидко, швидко хитала головою. Її діти теж вчилися у цього вчителя.
Але коли хтось розклав у дворі багаття і покидав туди дрова, що він приготував на зиму, а йому прийшлося кинути все на службі і бігти спасати хату і сім`ю, він здався.
Написав меморандум начальнику, що, мовляв, звинувачення вчителя не підтвердилися і його потрібно випустити.
Начальник довго читав бумагу, жуючи ротом цигарку, і сказав:
- Добре, пожалію тебе, але ти там слідкуй, якщо знайдемо того, негодяя, скрутимо його і всіх навколо нього у баранячий ріг. – І показав, як це вони зроблять із отим, жартівником.
Іду яром до криниці,
Коромисло гнеться.
Чом до мене, моя мати
Ніхто не пришлеться?
Ой, прийшли, прийшли, моя доню, зустрічай дорогого гостя… Блідий, схудлий, з синцями під очами, стояв батько на дверях дитбудинку і шукав свою дитину, а вона його побачила, закричала, підбігла, притислась до нього і завмерла. Так і стояли на очах у всіх.
Закувала зозуленька, закувала – раз, другий, третій, вже всі збилися рахувати, а вона все кувала…
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
