Чари уяви
І Любомудри чи філософи?
З розвитком суспільства з людської спільноти виділилося особлива каста жерців – брахманів. Вони були хранителями древніх знань, в тому числі сакральних – потаємних, містичних та міфологічних, виступали посередниками між людьми та богами, трактували волю богів, були виконавцями певних ритуалів, були вчителями та лікарями душ і тіл. В їх діяльності тісно перепліталися раціональні знання й навики та містичні. Існувала ціла система забобонів та заборон.
Греки виділили й віддалили філософів від жерців. Філософи не стільки оберігали давні знання скільки їх осмислювали й розвивали, це призвело до виникнення найрізноманітніших філософських шкіл. Греки віддалили містику від реальності, в центр поставили людський розум. Вони не заперечували існування богів, але майже не лишили їм права втручатися в людське життя. Відмовившись від містично-емоційної та ритуальної складової, цим самим суттєво зменшили можливості свого впливу на суспільство, проклали шлях для науки, але звузили роль мистецтва, яке стало прекрасним лише в тілесно-матеріальному плані. Зруйнували застиглість, але разом і єдність старого світогляду.
Поступово, але неминуче в процесі розвитку різних цивілізацій відбувся перерозподіл влади від жерців та мудреців до воїнів – раджанья, які створюють централізовані держави. Цей болісний процес прощання з «золотим віком» по-своєму переосмислив Платон, в своїй ідеальній державі де правлять мудреці-філософи. Насправді це не мрія про майбутнє, а згадка, поминальна пісня про минуле.
ІІ Формула геніальності. (Поверхи пізнання й відображення світу).
• Знання (інформація, навик) – це рівень ремісників, наукових співробітників.
• Здатність до узагальнення – це вже рівень майстра, ученого.
• Інтуїція – привілей таланту, визначного вченого.
• Уява – це вже ознака геніальності, геніального вченого.
На прикладі вчителів, американський філософ Ричард Бах пояснив це так: «Посередній учитель розповідає, гарний учитель пояснює, здібний учитель демонструє, а геніальний – надихає».
Це з точки зору знань, розуму, але є ще інша складова – моральна. Чи сумісна геніальність і зло? Ми говоримо про творчу геніальність митців та науковців і не торкаємося влади та військових.
Отже про моральні якості.
Перший рівень, назвемо його дитячим – це стид, сором. Коли дітям пояснюють що, перепрошую, соромно пісять на людях. На жаль ми бачимо, що навіть цей рівень доступний не всім дядям і тьотям. Наступний рівень, скажемо загальний, пересічний це совість – основа порозуміння з іншими. Не робити іншим те що ти не хочеш щоб робили тобі. Звідси повага до себе й до інших. Далі йде чесність, якості які викликають повагу й пошану. Тісно пов’язана з нею порядність, ті якості які викликають бажання бути поряд з такою людиною, яка не підведе на яку можна покластися.
Це рівні народної, селянської, або якщо хочете патріархальної спільноти.
З формуванням громадського суспільства вільних людей без поділу на стани з’являється таке поняття як гідність, тобто повага до себе та інших.
В становому класовому суспільстві виникло таке поняття щодо еліти, аристократів як честь. У вузько-класовому розумінні це принцип взаємних відносин лише серед вузького прошарку дворян, благородних. Він ніяк не розповсюджується на підлеглі стани. Російські найблагородніші письменники та філософи були такими, а іноді й гіршими кріпосниками рабовласниками, як і звичайні поміщики. Але справжній демократизм виник з аристократизму тонкого прошарку вільних і захищених правом та законом людей. Там де була прірва, як у Росії, між панством і народом, її довелося залити кров’ю, винищити цілі шари освічених, розумних людей, але демократія так і не виникла. Її шлях в Європі – поступового росту кількості вільних людей, розширення правового поля, яке йде зверху, законним шляхом.
І найвищим поняттям є шляхетність, яка включає не лише честь, а й виховання, рівень освіти й поведінки.
Коли правляча еліта керується поняттям честі, порядності та шляхетності суспільство процвітає.
Лихачов назвав мудрість розумом настояним на совісті. В юності я вважав що кожна розумна людина уже є порядною. Насправді це далеко не так. І ми часто бачимо як непересічний розум служить ницим, убогим цілям особистого збагачення, влади і таке інше. Але розум без совісті обов’язково деградує спочатку до нещирості та брехні, а потім і до підлості. Людина сама починає вірити в свою брехню й поступово втрачає зв'язок з реальністю. «Единыжды совравший, кто тебе поверит?». «Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся».
Це ж саме відноситься й до творчості. Якщо людина: учений, митець хоче комусь угодить – владі, критиці, моді, навіть громадській думці, вона обов’язково деградує як творець. Тобто вона ще може бути майстром, талантом, але ніяк не генієм. Для творчої геніальності обов’язково повинна бути щирість. Її інстинктивно відчувають поціновувачі таланту і підробити її практично неможливо. Найгарніші слова без відповідної поведінки – ніщо. Звідси всенародне захоплення Висоцьким, вибух інтересу до творчості Цвєтаєвой, Мандельштама.
ІІІ Естетика творчості.
Цікаво про творчість написав польський мислитель Карел Лібельт, «Естетика» якого скрасила останні місяці солдатчини Тараса Шевченка. Про це добре пише Леонід Ушкалов.
Слов’яни назвали все суще світом. «Відтак з усіх людей слов’яни після греків найближче підійшли до пізнання світу з погляду прекрасного».
«Дух скрізь потребує творива (матерії) щоб надати собі буття». Лібельт бачив людину як «тілесну постать Духа». Він пише про людську тугу за Богом, яка виявляється в творчості.
Митець є необмеженим паном, автократом матеріалу. Творчість потребує натхнення. «У хвилини натхнення зринають тільки найвищі почуття, ідеали та істини.
Натхнення є тим надзвичайним станом нашого Духа, який викликаний силою творчої фантазії й розпалює небесним вогнем».
Світ мистецтва і світ природи – це два різні світи; там – ідеалів, тут – дійсності, там панує дух, тут – матерія. Він розрізняв уяву - імагінацію (поєднання чуттєвих даних у цілісний образ) та уяву-фантазію, де творче начало відіграє куди більшу роль.
«Через імагінацію конечні форми і конечний зміст стають знані безкінечним духом, через фантазію духовний зміст набуває зовнішніх форм і світиться крізь них характером своєї нескінченності». «...Репродуктивна фантазія, чи фантазія у своїй силі, сполучена з тим самим елементом мислення, відкриває нам новий розряд геніїв, котрих ми називаємо вогненними душами».
Він чітко розумів що «в об’явах Духа існує щось не для практичного вжитку».
Дуже гарно про це сказав Тарас Шевченко, якого радянська пропаганда намагалася зробити безбожником: «Для людини – матеріаліста, якій Бог відмовив у святому радісному почутті Його благодаті, Його нетлінної краси, для такої напівлюдини всяка теорія прекрасного – не більше ніж порожні теревені».
В кожному з нас є частинка іскри Божої, і від нас залежить чи буде вона ледь тліти, чи спалахне яскравим світлом видимого, проявленого Бога.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
