Продовжуємо лікування весняної депресії й даруємо жінкам квіти
Встала й весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила.
Тарас Шевченко
Привиди весняні нас стрічають зрання.
Ні, мова піде не про пропащі душі, що бродять темними сирими підземеллями. Зовсім навпаки. Ми поговоримо про веселі й життєрадісні весняні первоцвіти. А серед них багато рослин ефемерів та ефемероїдів. «Ефемеро» в перекладі з грецької означає «привид». Назву ж таку ця група рослин отримала з однієї простої причини: вони дуже рано, з першими подихами тепла з’являються і швидко, вже на початку травня, зникають, «утікають від посухи». Коротке, але чудове життя цих перших посланців весни. Вони жадібно вбирають весняне сонячне проміння та силу відпочилої землі й чарують нас красою та ароматом, радістю й щастям, та ще теплом. Так, вчені ботаніки стверджують, що ранньовесняні квіти безпосередньо засвоюють тепло сонця і повільно віддають його вночі.
Різні вчені по-всякому розділяють весну на ранню й пізню. Зрозуміло, що ці строки не будуть однаковими на півдні й півночі нашої держави. Кожен рік неповторний. Весна буває бурхливою ранньою або пізньою чи затяжною. Але вона завжди на півдні, в наших краях, коротка – це добре знають хлібороби.
Фенологія – наука про послідовність різних явищ у природі, демократична й доступна кожному допитливому. Скористаємося й ми цим демократизмом й розділимо таврійську весну на ранню – до цвітіння тюльпанів, та пізню – початком якої є розпускання диких степових тюльпанів. А квітування бузку – то вже фенологічний початок літа.
Якщо вам до вподоби весна – їдьте в степ. Він починає зустрічати весну дуже рано - ще в лютому.
Розмаїття степових рослин здивувало перших німців колоністів. У хроніці герцога Фердинанда Ангель-кетенського, власника на той час Асканії Нова читаємо: «А ось льон, люцерна, спаржа, іриси, тюльпани, гіацинти й тому подібні, що ПОТРЕБУЮТЬ нас обробітку й особливого культування, зустрічаються там, як дикороси у великій кількості».
Ще степ покритий старою бронзою минулорічної трави, та з-під її покриву виглядають мініатюрні яскраві оченята степових первоцвітів: білі, сині, блакитні, жовті. Вони зовсім маленькі – 2-3мм в діаметрі, їх не помічають байдужі. Нагніться, поклоніться землі-матінці! Вона це так любить. Цих міні-квітів багато, вони сміливо наступають на перелоги. Кілька років земля не оралась і з’явилися маленькі посланці степової краси. Навряд чи знайдете ви назву цієї малечі в довідниках. То й що, порадійте першій вісточці тепла.
Лютикові дещо більші. Вони відомі завдяки своєму яскраво-жовтому забарвленню.
Ще подекуди лежить сніг, а на пригрітих сонцем місцях та проталинах уже з’являються зелененькі кущики пшінки, або як її частіше називають чистяка. Належать вони до родини жовтецевих. Підтверджують це гарні золотисто-жовті, блискучі, наче покриті лаком, квіти до 2-3см в діаметрі. Перші сміливці з’являються ще в лютому, а зелені кущики – взагалі в перші сонячні січневі дні. До дня святого Олексія (30 березня), коли поважні пасічники обов’язково випустять бджіл на першу прогулянку, вони вже утворили яскраво-зелені моріжки густо поцяцьковані на вершечках жовтим цвітом. Ці квіти – чудові ранні медоноси.
А ось на негоду та на ніч квітки закриваються, щоб зберегти дорогоцінний пилок. Взагалі пшінка полюбляє зарості дерев та вологу. Отож і спішить розпуститися, поки в землі досить вологи, а на деревах ще немає листя.
Якщо ж негода буде тривати довго й комахи не зможуть запліднити квіти, в пшінки є маленька таємниця. У пазухах її листків утворюються виводкові бруньки. Коли рослина починає в’янути, вони випадуть з пазух листків і рознесуться дощовими потоками. А наступної весни позначать яскравою зеленню береги весняного ручаю. Ці маленькі бульбочки-бруньки й породили перекази про картопляні дощі.
Корені пшінки-чистяка бульбоподібно потовщені і це відображено в народних назвах барабольки, барабольчак. Барабольки, як і листя, можна вживати в їжу. Звідси й місцеві назви – салатник, заяча салата. Але будьте обережні, під час цвітіння всі частини рослини стають отруйними. Чистяком або чистиком називають пшінку за її властивість виводити бородавки та очищати шкіру. А ось наявність виводкових бруньок, що в стиглому вигляді розміром і кольором нагадують пшоно, дала привід назвати її пшінкою або пшеничкою. За любов до вологих місць іноді звуть її жабником.
Зараз ця рослина набуває все більшого поширення на вулицях нашого районного центру. Зрідка її можна зустріти на пологих берегах балки, там, де ростуть дерева. А вчені ще й досі сперечаються, чи в Україні є лише один вид пшінки весняної чи зустрічається ще й степова.
Конкурувати за строками цвітіння з пшінкою може лише мокриця вона ж кришталева трава, яка уперто невеличкими моріжками зеленіла всю зиму. Квітки в неї дуже дрібні біленькі й непоказні, а ось листя дуже добре збирає вранішні роси й виблискує дорогоцінним кришталем.
Слідком, зі снігу, з грязюки вилазять чималенькі, яскраво жовті, ніби краплини вранішнього сонця, квіти підбілу, або, як частіше називають цю рослину, мати-й-мачухи. Небагато залишилося цієї рослини в природі, любить вона вологі місця у верхів’ях балки Великі Сірогози. Це цінна лікарська й гарна декоративна рослина, отож залюбки саджають її і в дворах. Стебла досить високі, покриті лускою з недорозвинених листочків.
Підбіл має одну цікаву властивість – приблизно о 17 годині в будь-яку погоду він стулить свої маленькі кошики-соняшнички й вони нахиляться, захищаючись від негоди та холоду. Коли квіти відцвітуть, стебло видовжиться, а на місці суцвіття утвориться пухнаста біла голівка з зубчиків летючок. І лише після цього з’являться серцеподібні листочки. Зверху вони гладенькі, темно-зелені й трохи лискучі. Якщо доторкнутися до обличчя, то відчуємо прохолоду. А ось знизу листки підбиті малесенькими білуватими волосинками. Цей теплий білий пух захищає листячко від холоду землі. На дотик воно м’якеньке й тепле, як руки рідної неньки. Зверху ж - холодна мачуха. А ще її називають ранником (дуже рано цвіте), та навіть цар-зелом. Є й інші цікаві назви цієї рослини: бівпушок, білопух, білий лопух, білі листки, мачушник, матишник, купайла, купала (росте біля води), пупава, підбільник. Такі різнозабарвні листки є ще в лопуха та білої тополі.
Наукова назва рослини походить від латинського слова «кашель». Мати-й-мачуха широко використовується при лікуванні застудних, особливо бронхо-легеневих захворювань. Отож відрадно, що її все частіше можна зустріти на наших подвір’ях. Красиво, приємно та корисно. Мовою квітів – це материнська журба.
А зараз поговоримо про квітку, яку любив і часто згадував Тарас Шевченко. Пам’ятаєте:
Як сон-трава при долині
Вночі розцвітає… *
Щось міфічне чується в цій назві і в наведених рядках. Хто хоч раз бачив цю квітку в природі, назавжди її запам’ятає. Мені доводилося милуватися цими квітами в різну пору їхнього цвітіння в Криму та на Хортиці.
Це великі дзвонико- або келихоподібні, найчастіше темно-фіолетові, але бувають і білі, квіти, густо закутані у волохатий кожушок, який оберігає їх від весняних заморозків. Сором’язливо виставляють вони свої голівки з-під торішнього листя. Здається, особливо при вранішньому чи вечірньому сонці, ніби сріблясте сяйво оточує її цвіт. Як і в підбілу спочатку з’являються квіти, а потім росте стебло й виростає листя.
Квітки важкі й схилили свої голови до землі, наче дрімають. А ще розповідають той, хто знайде поляну суцільно вкриту цими квітами й надихається ледь чутним приємним запахом, засне прямо серед цвіту. А ще, за стародавнім слов’янським повір’ям, треба покласти сон- зілля під подушку і тоді вночі побачиш своє майбутнє. Тож не дивно, що цю квітку називають сон, сон трава, сон-зілля, сончик. Зрідка називають їх дикими тюльпанами за келихоподібні квіти. Назва бобрик пов’язана з густим сріблястим опушенням. А ще звуть її пасербіта, дударики, проліска. Квітки схиляються низько, та коли відцвітуть їхні легкі кульбабки, прострілюють стеблом все вище й вище, щоб розніс вітер їхнє насіння в дальні закутки, звідси й інша назва – простріл.
Сон-трава – квітка загадкова, вона має цілющі, в тому числі заспокійливі властивості. Віє чимось прадавнім і загадково-чарівним від неї:
Не сон-трава на могилі
Вночі процвітає,
То дівчина заручена
Калину саджає.
Сон-трава у свіжому вигляді отруйна, а ось висушена широко використовувалася в народній медицині.
Дорогою ціною заплатила ця весняна королева за свою красу й цілющі властивості. Бездумно зривали її люди в букети, і зараз цих рослин залишилося дуже мало. Всі види сон-трави занесено до Червоної книги України. Зустрічаються вони в Криму, та зрідка на Хортиці та Правобережжі Херсонщини. Логічно припустити, що цвіла вона колись і в таврійських степах. Було б добре повернути сон-зілля якщо не в дику природу, то хоча б на присадибні ділянки.
Цілу зиму з під снігу визирають кущики фіалок. А вже в перші дні блакитного квітня на південних схилах балочок з’являються їхні синьо-фіолетові квіточки. Всього в степовій зоні їх близько 20 видів. Розрізнити більшість з них може тільки спеціаліст, а милуватися може кожен. Першими з’являються сині з білувато-жовтуватим відтінком в центрі квітки – це фіалка запашна, трохи пізніше більш темні квітки фіалки дивної. Дивна тому, що квіти не дають насіння, зате влітку з’являться квітки-бутони, вони не розкриються, самі обпиляться й дадуть насіння.. Ці фіалки зараз теж селяться на узбіччі доріг, та вздовж вулиць. У запашної фіалки листя округле, своєрідні копитця, а ось у дивної листки продовгуваті й дещо світліші. Вони утворюють кущики більш приземисті у запашної. Щодо запаху, то фіалки дуже чутливі до погоди, в теплу сонячну погоду приємно пахнуть, а ось у прохолодну й туманну – зовсім ні. Аромат ніжний, тонкий. Не пахнуть вони і в букетах. Отож рвати їх не варто.
Українська назва фіалок – братки, братики, подекуди брат-і-сестра, братики польові, кінські копитця, зозулині черевички. Особливо ця назва пасує до фіалки триколірної. Колір двох верхніх пелюсток сильно різниться від темно фіолетового чи синього до світло-жовтого. До речі, саме останній різновид і є найбільш поширеним у степу. Такого ж кольору й квітки фіалки польової. Відрадно що польова фіалка досить активно освоює вітровпори. Але вона значно дрібніша за триколірну.
Жовті фіалки розцвітають дещо пізніше, водночас з дикими тюльпанами. В третій декаді квітня вони утворюють суцільні килими в степовій частині острова Хортиця. Російська назва фіалки триколірної Анютині оченята, або Іван-та-Мар’я. А якщо сильно повезе то можна зустріти дуже рідкісну пахучу фіалку степову. Триколірна, як і фіолетові фіалки, зустрічається у вибалках та на відкритих ділянках степу. В той же час останні досить легко переносять затінення, звідси й інша назва – підлісок. Братки – це вже заявка на справжню весну.
Фіалки триколірну та запашну широко використовують у народній медицині, як при лікуванні застуди всередину, так і при гнійничкових захворюванях зовні. А в грецькій міфології розповідається, що квіти ці виникли із крові Атісса, який став жертвою оргії, влаштованої на честь жорстокої «матері богів» Кібелли. За стародавніми оповідями, за спробу розповсюдити культ цієї богині в Скіфії поплатився життям і скіфський мудрець Анахарсіс. За іншою легендою, всемогутній Зевс покрив поля пахучими фіалками, щоб якось заспокоїти свою колишню коханку Іо, яку його ревнива дружина перетворила на корову.
Мовою квітів фіалка – сором’язливість, а також це символ весни. В християнстві – це квітки упокорення.
Поруч з братками визирають дрібненькі жовті шестипелюсткові зірочки гусячої цибулі. Вони цілком відповідають своїй українській назві – зірочки. Невгамовна й добре всім відома кульбаба квітне з ранньої весни й до пізньої осені.
Медунка (російською медуница) теж одна з найбільш ранніх наших квітів. Вона, а також близький до неї живокіст, змінюють колір квіток від темно-синього до світло- фіолетового. На одному стебельці гірлянди різнобарвних квіточок: пурпурових, рожевих, блакитних і синіх, які утворюють чарівну гамму кольорів. За кольором комахи дізнаються, в яких квітках достиг пилок. І вони смакують медункою, медушником, медунчиком, медовиком, смоктунчиком – такі народні назви цієї рослини. За різний колір цвіту називають її також брат і сестра, сватики, сварник, за форму квіточок – дзвониками. А ще ця рослина радує нас своїм квітом до осені. З 15 видів, що зустрічаються в Україні, найбільш розповсюджена в нашому степу медунка м’якенька та вузьколиста. А ось латинська назва «легеневі» вказує на те що ці рослини мають протизапальний та в’яжучий ефект. Ранник або ж окопник використовують зовнішньо.
А ось живучка повзуча – квітка дуже розповсюджена і дійсно живуча. Вона чудово почуває себе на будь-якому перелозі, пустирі чи занедбаному городі. На своїх міцненьких, таких, що майже зрослися навколо квадратного стебельця, листочках вона викидає гарні розові булави, зверху більші, знизу – менші, зате їх більше. Гарна, широко розповсюджена невелика квітка. Дуже рідко в степу ще можна побачити червоні квіти горицвіту. Вони менші, ніж у того, що росте в садках. Горицвіт – це кров красеня Адоніса, який став жертвою суперечки богів. В Криму зустрічаються кілька видів цієї надзвичайно красивої рослини, яка любить простір і весну. Звуть її ще жовтоцвіт, або заячий мак. Цінна лікарська рослина, яку давно і ефективно використовують при лікуванні захворювань серця.
Первоцвіт – вони ж баранчики. З них жреці-друїди робили приворотне зілля – любовний напій. Ще вони називаються веснівки, веснянки, дзвоники, жовтухи, малька жовта, примула, середник, миколайки, ручка, первінець. Це квіти 12 богів, які допомагають від 12 недуг. У них живуть ельфи та гноми. Наші ж предки – слов’яни відмічали в природі особливі дні, коли рослини набирали найбільшу силу й чарівні можливості. Навесні таким днем був весняний Юрій (6 травня за новим стилем). Йому передувало свято любові та кохання – весняне Ладо, або ж Красна гірка. На Юрія цілющими ставали не лише квіти й трави, але й вранішня роса. По ній треба було покачатися, вмитися, промити очі чи принаймні походити босоніж. В цей день Юрій, він же Дажбог древніх слов’ян, відмикав небо ключ-травою, яку йому приносив жайворонок. Найбільше нагадує цей казковий ключ примула. А ще розповідають, що – це ключі від раю, які загубив апостол Петро. Отож доводиться йому навесні спускатися на землю. На жаль, в нашому степу примули вже не зустрічаються.
Середина квітня – пора цвітіння тюльпанів. Тільки на незайманих цілинних землях цвітуть ці жовті красені. Червоний крупний тюльпан Шренка вже не зустрічається в нашому районі. А ось дрібніші різновиди бузького – чисто жовтий, (що зустрічається в подах та на берегах балки) та жовтий з червонуватим чашолистиком, (який де-не-де зберігся на крутих берегах балки). Квіти дуже рідкісні і абсолютно не вивчені. Не встигнуть відцвісти тюльпани, як поруч масово з’являються ніжно-білі пелюстки, дещо дрібніших за тюльпани квітів рястки, з гарною російською назвою «птицемлечник». А одночасно з ними підніметься м’ясиста белевелія сарматська зі своїм розлогим суцвіттям. Стебло в неї безлисте, нагадує тюльпан, але більш м’ясисте. Суцвіття щільне, пірамідальної форми, довго залишається зеленим. Поступово бутони розкриваються. Верхні квітки білі, а нижні поступово розходяться, відкриваючи яскраво-фіолетові пиляки. Дуже оригінальна, незвична рослина.
І барвінком, і рутою,
І рястом квітчає
Весна землю, мов дівчину
В зеленому гаї.
Де-не-де ще можна побачити в цілинному степу барвінок. Їх два види: малий, який частіше можна зустріти на подвір’ї, та дикий трав’янистий, з дещо дрібнішими з фіолетовим відтінком квітами. Щось є в цих квітах давнє-предавнє. А ще звуть його барвен, барвінець, барвін-зілля, зелення. Остання назва пов’язана з тим, що частина листя зеленіє всю зиму. Саме в нього з’являться ранні квіти. Потім це листя пожовтіє і в квітні - травні його замінить нове. В українських піснях барвінок називають хрещатим. Пелюсток у барвінку п’ять, але самі пелюстки асиметричні, це природна сварга. Якщо квітку зірвати й настромити на тонке стебельце, то під дією вітру вона почне крутитися, як пропелер. Багато незвичного й контрастного у цієї рослини: ніжна голубизна квітки й темна зелень листя, шовковиста м’якість пелюсток і глянцева твердість поверхні листків.
Згадується дитячий журнал «Барвінок», пригоди його незламних героїв – синього барвінку та жовтої ромашки, які якось вижили серед суцільного червоного. Латинська назва барвінку – переможець, перший у вінку, або обв’язувати, обвивати. Тому він – символ постійності, вірності і взаєморозуміння в сім’ї. З весільного барвінку сплітали вінок для молодих. Рослина ця – символ щастя. Це оберіг вашого подвір’я.
Тому, чия душа і дума
Добро навчилися любить!
Не раз такому любо стане,
Не раз барвінком зацвіте.
Є щось містичне й не до кінця розгадане в цій квітці. За народними повір’ями, це надзвичайно цілюща рослина. Барвінок оберігає від злого чаклування нечистої сили та відьом. У Франції його називають фіалка відьом. А художники знають особливий відтінок синього кольору – перванш від французької назви барвінку. В той же час це символ вічної пам’яті, його часто саджали на кладовищах. Чого варта народна назви могильник, могильниця.
І твій барвінок хрещатий
Заріс богилою, ждучи
Тебе неквітчану.
Барвінок – цінна лікарська рослина, з якої виробляють досить багато ефективних медичних препаратів, що використовуються для лікування підвищеного тиску, поліпшують мозковий кровообіг. В той же час рослина ця отруйна. В народній медицині використовується для зміцнення чоловічої сили. А жінки залюбки користуються цими «барвичками» для наведення макіяжу.
Слідом за тюльпанами зацвітуть надзвичайно рідкісні мініатюрні, відчайдушно красиві півники – світло-жовті, оранжеві, фіолетові й сині. Ірис, він же радужка, касатик названий так на честь грецької богині райдуги. Ця богиня супроводжує жіночі душі в Ирій, царство вічного спокою. Півники – теж рослина оберіг. Ними наші бабусі обсаджували двори, знаючи, що ці рослини, як і справжній півень, захистять подвір’я від нечистої, недоброї, злої сили. Півники – це символ миру та злагоди, досконалості. В християнстві – символ страждання Богоматері за Сином.
Більшість наших первоцвітів – ефемероїди, вони накопичують поживні речовини навесні, коли в степу багато вологи, а потім влітку вже зникають, перебувають у стані спокою. Вони рано народжуються, щоб швидко померти. Але, помираючи, не вмирають, як Адоніс. Збирають і накопичують свою силу в матінці-землі. Поживні речовини зберігають або в цибулинках, або в бульбах чи кореневищах. Це робить їх дуже вразливими до людської діяльності. Вони не переносять оранку, легко й безповоротно нищаться людьми і сильно страждають від надмірного випасу худоби. Ці маленькі, але горді дикуни не переносять неволю й дуже швидко в’януть. Дуже добре, що зараз на присадибних ділянках саджають не лише примхливі екзоти, а й наші рідні братки, півники, чистяк, барвінок. До того ж вони не вимагають якоїсь особливої до себе уваги, а просять лише одного, щоб їх якнайменше турбували. Все інше зробить південна природа. А вони порадують вас своїм виглядом рано навесні, коли так не вистачає тепла, сонця і краси.
З початком короткої в наших краях пізньої весни змінюється й колір квітів. За жовто-блакитними оченятами квітня починається буйство трав і кольорів травня, біле кипіння фруктових дерев, кущів, каштанів. Фіолетово буяють бузок, півники, дика цибуля. Червоніють тюльпани, горицвіт, піони та маки. Травень виграє вже всіма кольорами веселки
Але в природі не буває нічого випадкового. Квітують рослини не задля нашої естетичної насолоди, а з цілком прагматичною метою – принадити комах, які запліднять квіти. А діапазон зору комах, в тому числі бджіл, відрізняється від людського. Спектр їхнього сприйняття кольорів зміщено в бік ультрафіолетового. Тому вони практично не сприймають червоний колір, а білий для них блідо-зелений, салатовий. Найяскравіший для них – ультрафіолетовий колір. Найкраще ж відбивають його жовтий і синій кольори. Отож навіть при не дуже яскравому світлі ранньої весни квіти цих кольорів добре помітні. Взагалі, жовтий і синій – це основа життя, яке утворилося від енергії сонця в синяві первісних морів. Наші предки були не тільки сонцепоклонниками, вони поклонялися рікам, яких вважали богами.
Влітку ж ультрафіолетового проміння так багато, що воно відбивається й від червоних, білих та фіолетових квітів. Але життєдайний сонячний колір до пізньої осені залишиться пануючим, щедро розведеним веселкою інших кольорів. А восени жовтизною та багрянцем востаннє відсалютують дерева сонячному богу Ра, Ярилі. Небесна сварга поверне на зиму, на спокій.
* тут і далі вірші Тараса Шевченка.
Весенние радости
И небес благие силы
Женщинам к 8 Марта,
Землю снегом вновь укрыли,
Сделав к празднику подарки.
И зимы былой приветом
Прилетел любитель ягод
Весь с иголочки одетый
Гость залетный – дрозд-деряба.
Свиристели прилетели
Свои чубчики встряхнули,
С веток весело пропели
И куда-то упорхнули.
Домосед древесный дятел,
Красотой своей сверкает,
Он приход весны приметил,
Барабанит в ствол, играя.
Желто-синие синички
Все в делах, усердно ищут,-
Элегантны, невелички,-
Добывая себе пищу.
Таковы причуды марта –
Снег и птицы, гроздья ягод.
Мира божьего подарки,
Праздник без забот и тягот.
8.03.06
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
