На мамину землю повернувся піснями. Таврія патріотична

---

НА МАМИНУ ЗЕМЛЮ
ПОВЕРНУВСЯ ПІСНЯМИ

Чи знаєте ви, що мати популярного композитора
Володимира Івасюка родом з Нижніх Торгаїв

З того часу, як стало відомо, що другий всеукраїнський фестиваль „Червона рута” відбудеться в Запоріжжі, а не в Чернівцях, всі на Буковині (та й не тільки) ставлять одне і те ж питання: чому? Аргумент начебто найвагоміший проти цього такий: композитор Володимир Івасюк, пісня якого дала назву фестивалеві, до Запоріжжя ніякого відношення не має. Народився він у мальовничому районному містечку Кіцмань, творчо зростав і духовно мужнів у Чернівцях, тут розквітли його диво-пісні.

І нікому не спадає на думку спитати: чому Володимир Івасюк так часто їздив на Запоріжжя, бував там майже щороку, зокрема в Бердянську? Чому любив він степові простори Приазов’я не менше, ніж гори Карпат з їх вічнозеленими смерічками? Врешті, чому присвятив він свої пісні морю?
А річ вся в тому, що мати Володимира Івасюка – Софія Іванівна – виросла серед таврійських степів. Народилася вона 1922 року в селі Нижні Торгаї Нижньосірогозького району тодішньої Запорізької області. Сталінські експерименти з колективізацією та злочинний голодомор змусив працьовитих батьків Софії податися з дітьми (а в неї було ще три брати: Павло, Василь, Іван, дві сестри – Євдокія, Марія) в пошуках рятунку понад Дніпром. Так опинилися у великому селі Британи (тепер Каховського району Херсонської області).
Закінчивши Бердянський учительський інститут, Софія поїхала працювати на недавно визволену від фашистів Буковину. Вчителювала, директорувала в сільських школах, потім почала працювати в районному містечку Кіцмані інспектором райвно, познайомилася з гарним, ставним місцевим учителем французької мови, а в майбутньому кандидатом філологічних наук, викладачем Чернівецького державного університету імені Ю. Федьковича (кафедра історії української літератури), відомим письменником Михайлом Івасюком. Одружилися вони неспокійного й голодного 1947 року, а навесні 1949 року знайшовся в них синочок Володя, згодом – ще дві донечки – Галиночка (нині лікар у Львові) та Оксаночка (нині також кандидат філологічних наук і викладач тієї ж кафедри, що й батько, того ж університету).
Народився Володя, а в червні батьки вже повезли його, як каже Михайло Григорович, поклонитися землі таврійській. Зійшли з літака, поклали в траву степову, розповили: набирайся, сину, силоньки, наче Антей, від землиці рідної.
Згодом часто їздили з Володею у таврійські краї, пливли по Дніпру, обов’язково зупинялися в Каневі, щоб поклонитися могилі Шевченка. Допитливий Володя не міг обминути Хортицю, славного козацького дуба, бо ж знав про Запорізьку Січ багато – читав твори Яворницького, історичні повісті й романи Андрія Чайковського, Андріана Кащенка та ще багато іншого. До того ж батько його також писав на історичні теми. Володя проймався тим і одного разу навіть допоміг написати аж два розділи до роману „Балада про вершника на білому коні”, бажаючи полегшити татові роботу та піти з ним на прогулянку понад морем, поговорити, порадитись, надивитися на степ, наслухатися моря. За степом, морем, запорізьким краєм була у Володі якась неусвідомлена ностальгія. Може, то перелилося в нього з маминими піснями? Співала ж Софія Іванівна в молодості гарно. Привезла з собою на Буковину в сповитку пісень шматочок сірогозької землі.
Як і мама, любив Володя плавати в Дніпрі чи морі Азовському, запливав так далеко, що в молодої мами серце завмирало від ляку, а батько, усміхаючись, казав: „Як Байрон, може переплисти й Босфор”. Володя змалку пробував же й свої поетичні сили. Тому багато його пісень написані на власні тексти, в тому числі й про море – „Кораблі, кораблі”, й на вірші Дмитра Павличка „Над морем”.
Шкода, що співаки, захоплені піснями Івасюка про чарівні Карпати, ще й досі не помітили його пісень про море. Та й чи тільки їх. Опубліковано досі вже 100 пісень Івасюка, а при житті його виконували приблизно 25.
Мав юний композитор, поет і співак у приазовському краї багато добрих і щирих друзів, любив плавати з рибалками в море. Дивувався й сміявся, коли довідався, що якийсь хлопчина видав себе в Бердянську за композитора і співака Володимира Івасюка. Тобто, друзі його, з якими заходив у багатолюдний ресторан, представляли його, а він тільки грав роль нової знаменитості, співав, граючи на гітарі, і робив це, казали, непогано.
Івасюк і сам любив гітару, грав на багатьох інструментах, гарно співав і першим виконував свої пісні „Червона рута”, „Водограй”, а згодом разом з В. Зінкевичем та Н. Яремчиком співав їх у Москві на заключному концерті телетурніру „Пісня-71” і „Пісня-72”.
Був час, коли Івасюки хотіли навіть хату купити в Бердянську, але не стало бабусі (відчувши смерть, попросилася на Запоріжжя, щоб поховали її в козацькій землі), померла й старша сестра Софії Іванівни – тітка Євдокія, переїхала до Маріуполя начитана та співуча (також учителькою була) тітка Марія. І залишилися про Приазов’я лише спогади, фотографії, речі й пісні:
Кораблі, кораблі
В золотистій імлі,
Ви у долю мою,
Як в легенду ввійшли,
Ви повік принесли
У кохання і сни
Дивний клекіт весни,
Кораблі!
Тепер повертається Володимир Івасюк на мамину землю своїми чарівними піснями, дзвінким фестивалем „Червона рута-91”. Дай, Боже, козацької сили йому й наснаги!
Василь СЕЛЕЗІНКА.
„Червоний промінь”.

Софія Карякіна (Корякіна) народилась в с. Нижні Торгаї, Нижньосірогозькому районі нині Херсонської області, в багатодітній селянській родині. У метричних книгах Казансько-Богородицької церкви с. Нижні Торгаї Мелітопольського повіту Таврійської духовної консисторії виявлено актові запити про народження, смерть дев’яти старших братів і сестер Софії Карякіної (троє з дітей померли від хвороб у віці від 1 до 7 років). Софія, щонайменше, була десятою дитиною у родині хліборобів Івана Фаддейовича та Ліпістінії Тимофіївни Карякіних. На час народження доньки матері виповнилось 45, батькові – 47 років, він очолював комітет незаможних селян. За переписом домогосподарств 1923 року сім’я Карякіних нараховувала 8 «їдців» – по 4 чоловічої і жіночої статі, мала 2 коня, корову, 40 соток присадибної ділянки та 3,16 га – орної землі.
Карякіни були поважною і авторитетною родиною. У жовтні 1922 року Іван Фаддейович та його брат Василь обиралися депутатами Нижньо-Торгаївської сільської ради. Іван Фаддейович займався адмініструванням податків. Пожовклі аркуші архівних документів зберегли його особисті підписи.
За інформацією з відкритих джерел, дитинство та шкільні роки Софії пройшли в Нижніх Торгаях. Старшу школу вона закінчила у с. Британи (нині у складі м. Нова Каховка). Напередодні війни Софія Карякіна навчалася в Херсонському педагогічному інституті.