
Якщо осмислювати заднім числом, Чорнянка виявляється точкою перетину координат, що породив в російській поезії і живопису ту течію, яка увійшла в історію літератури під назвою футуризму.
Бенедикт Лившиц
Бенедикт Лившиц
Село Чорнянка Каховського району – раніше Чорненька – вперше згадується в документах у 1891 році. Назва села походить від назви місцевості – Чорна долин (Кара Дере). На цьому місці була зупинка стародавніх татар-кочовиків дорогою до Криму, завдяки чому з часом тут виник населений пункт і навіть мечеть. Сюди було перенесено адміністративно-господарчий центр економії графів Мордвинових «Чорна Долина».
У 1907 році місце управляючого економії зайняв Давид Федорович Бурлюк – батько відомої мистецької родини. Його син Давид Бурлюк став засновником гурту «Гілея» та провідним футуристом російського мистецтва. Бурлюки мешкали у Чорнянці до 1914 року. Саме вони зробили її відомою далеко за межами Таврійського краю. Тоді Чорнянку відвідали Велемир Хлєбников, Бенедикт Лівшиц, Володимир Маяковський, Олексій Кручених, Наталя Гончарова, Михайло Ларіонов, Володимир Талін та багато інших. З сімейної творчої майстерні Чорнянка перетворилася в центр всього російського авангарду, в головний штаб футуризму. Тут працювали, дискутували, мріяли, складали маніфести, влаштовували театральні вистави – тут створювали нове мистецтво. Коли до Чорнянки приїздив Володимир Маяковський, він збирав дітей на терасі будинку Бурлюків та влаштовував їм уроки малювання. Цю традицію було відроджено.
З 2002 року Чорнянку знову почали відвідувати митці. Фестиваль сучасного мистецтва проводився зусиллями Центру молодіжних ініціатив Тотем на чолі з Оленою та Максимом Афанасьєвими і Сергієм Дяченко. Вони ж організували в 2016 році чудову екскурсію до Одеси для музейних робітників та краєзнавців Херсонщини.
Як на початку 20-го століття, так і на початку 21-го століть в Чорнянку приїздять на пленери художники із Санкт-Петербургу та інших міст Росії. Там їх зустрічає «Циліндр Бурлюка» як своєрідний храм покаяння, тому що футуризм – це хоча й шоу, «показуха», балаган, в той же час це мистецтво не тільки веселе і хуліганське, але й трагічне, як і долі його прихильників. Це своєрідний жест вибачення перед художниками, які постраждали через своє мистецтво та свою несхожість на інших.
Але все повторюється, в диму війни 2014 та 2022 може розтанути добре починання. Та час розставить все по місцям і дасть оцінку тим «хто будує й хто руйнує».
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!