Цілком природно, що з віком людину тягне писати твори та роздуми мемуарного характеру. Постійно проскакують подібні матеріали на нашому сайті. Виявляється, люди одного покоління дивляться і трактують події, свідками яких були, по-різному. І це цілком природно, більш того, це дуже добре, адже при спокійному підході саме з різнобарв'я думок може вималюватися істина.
Цілком виправдане бажання розповісти про ту атмосферу групового спілкування з безкінечними розповідями – оповідками з застольними піснями. Буквально кілька днів назад почув розповідь бабусь, які чинно сиділи на лавочках біля двору, як збиралися їхні матері-вдови, знаходили якусь пляшку самогону й тарілку солоних огірків, довго сиділи співали й плакали за своєю жіночою долею. Мабуть без таких посиденьок, вони б взагалі збожеволіли.
Хочу пригадати й розібратися як на протязі мого покоління змінювався стиль спілкування між людьми. Згадаємо досвітки та «вулиці», про які згадують наші батьки і яких при нашій пам’яті вже не було. А ще раніше одним із місць спілкування був театр з його самодіяльними виставами, концертами, виступами борців та спортсменів-силовиків, до яких обов’язково залучалися місцеві підлітки та парубки. Але кіно вбило театр, телевізор вбив кіно, гаджети замінили телевізор і паперову книгу.
Перші телевізори це теж була вистава. Збиралася вся вулиця. Влітку телевізор виставляли у вікно, взимку набивалися у найбільшу кімнату в хаті – залу. А потім уже починалося обговорення.
З ностальгією згадуємо застільні й просто зібрання вуличні чи родові.
В кінці 50-х на початку 60-х років уже минулого століття після безпросвітної темряви сталінщини хрущовська відлига вселяла в людей оптимізм. Голод закінчився, до справжньої ситості було ще далеко, але вже в кожного був хліб, сіль і картопля. І люди почали збиратися. Приносили в кого що було – той квашені капусту чи огірки, хтось смачний хліб домашньої випічки, майже всі картоплю в мундирах, а хтось (це вже було круто) і шматок сала. З’явилася й бурякова самогонка, небагато, але цілком достатньо для спілкування, й починалися безкінечні балачки, згадки, спомини й пісні.
Але часи змінювалися й на зміну загальній рівній бідності прийшло певне розшарування. Причому не стільки грошове, адже нічого просто так купити було не можна, треба було достати по знайомству, тобто по блату. Богами стали продавці та комірники, адже вони могли щось тикнути з-під поли, з під прилавка або з чорного ходу. З’явилися привільовані власники червоних книжечок і відповідних посад з їхніми спец пайками.
Отож гуртові посиденьки з кінця 1960-х років поступово сконали.
Звичайно ж застілля продовжувалися, але вже серед родичів, або на роботі.
Що було дуже важливо і було втрачено вже в кінці 80-х років: всі ці зібрання, події, поїздки, екскурсії обов’язково супроводжувалися співом. Спілкування спів-кування емоційно об’єднувало людей, знімало стрес. Обов’язковою була художня самодіяльність, хори, які певною мірою, згуртовували людей.
На жаль, це відійшло в минуле. Як приклад скажу, що свою 50-річчя в 2005 році я відмічав удома – житло дозволяє, а ось 60-річчя уже в кафе.
Зараз розвелося дуже багато різних кафе й тому подібних розважальних закладів, де за філіжанкою кави чи бокалом пива можна просидіти цілий вечір з друзями чи просто знайомими. Адже гучний день народження це кілька тижнів клопотів, особливо для жінок і ще тиждень по тому наведення порядку, а в кафе прийшли посиділи, поспілкувалися, послухали музику, потанцювали і ніяких турбот, були б гроші. Кількість друзів, якщо вони у вас є, від цього не зміниться.
Щодо вуличних посиденьок, то вони збереглися на багатьох окраїнах, де переважають пенсіонери, та й біля кожного під’їзду дев’ятиповерхівок. Так що приєднуйтеся, якщо вам там буде цікаво.
Ось зустріч випускників інститут (400 чоловік). Скількох людей я хотів побачити? – чоловік 10. А наступного дня ми зібралися вчотирьох і нам було про що поговорити.
В одному із своїх віршів я пишу: «меня никто не предал не продал», але ж і я нікого не зрадив і не продав. Дякую долю за «узкий круг друзей». А той хто мріє про «сто друзів» лишиться врешті-решт без Друга.
Не будемо жалкувати за тим, що відійшло, порадуємося тому, що було.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
