Людське спілкування і порозуміння поколінь. Батьки і діти.
З часом кардинально змінюється темп людського життя та навіть плин часу.
Люди відірвані в селах від світових подій раділи кожному старчику, який міг щось розповісти. Проводжаючи козака на війну близькі люди прощалися з ним на віки. Вісточки йшли роками. Друкована книга зробила значно доступнішою інформацію. Але люди завжди бунтували проти нового. В Москві переписувачі книг знищили все обладнання Івана Федорова, вбили його дружину, а сам він лише чудом врятувався.
З появою телеграфу став можливим, але мало кому доступним, миттєвий доступ до інформації. Про початок Вітчизняної війни радянські люди дізналися лише через 8 годин. Люди колись вміли чекати. Чоловіків мобілізували в 1941, а першої вісточки дочекалися, й то далеко не всі, восени 1943 року, або навіть в 2000-ні роки. Був такий випадок: сусідка вдова, дізналася про свого загиблого в концтаборі чоловіка через 65 років і лише тому що дожила до 90 років. Читаючи газети, ми дізнаємося що відбулося 2-3 дні тому. Радіо давало все ж сьогоднішню, але строго дозовану інформацію. Преса, а пізніше радіо та телебачення стали могутнім інструментом задурманювання й промивання мізків, без них не могли б виникнути тоталітарні режими.
Коли я навчався, листувалися раз на тиждень. Лише по суботам можна було дозвонитися до гуртожитку де навчалися діти. Це було якихось 20 років назад. Зараз ми живемо в режимі реального часу, інформація доступна майже в усіх країнах. Змінилося саме відчуття часу. Інтернет також став символом свободи, зникла монополія на брехню, звичка до якої залишилася у ЗМІїв, але право вибору тепер за нами. Кажуть, що в пеклі Каддафі розповідав диктаторам, своїм попередникам: «Мене вбила не отрута і не постріл з пістолета, мене вбив Фейсбук».
Світогляд українського селянина був природним, близьким до світогляду ведичної філософії, яка вважала, що все живе має душу. Тому селяни говорили, зверталися не лише до корови, коня, собаки чи качки, але й до рослин, до насіння яке саджали, взагалі до землі-матінки. Власне, завдяки такій свідомості й виникла українська химерна, готична проза, витоки якої з українських повістей Миколи Гоголя, де все живе співіснує й спілкується. Щось подібне можна бачити у класиків сучасної латиноамериканської літератури.
Весь навколишній світ був одухотворений і єдиний. Я далекий від думки ідеалізувати селянське життя, воно теж було жорстким і жорстоким, в тому числі, по відношенню до домашніх тварин. Але це були своєрідні домашні «розбірки». В невеликих селах важко було відстоювати своє бачення світу, свою окремішність.
Все це вже практично втрачене, але в селі ще зберігається якесь відчуття єдиної родини, де всі знайомі і всі про все знають.
Нічого подібного уже немає у городян. Але все таки й там є різні групи знайомих, є спільні інтереси й потреба живого спілкування. Оця потреба в більш широкому спілкування залишається, особливо в старих та одиноких людей, які заводять собі чотириногих друзів – котиків, собачок.
Перший великий переворот відбувся з виникненням мануфактури, а потім і фабрик та заводів. Людина індивід, цеховий майстер перетворився на безликий механізм, придаток конвеєра. Ще Гегель писав про відчуження людини від результатів своєї праці. Відбулося відторгнення людини не лише від результатів своєї праці, але й від природного й суспільного середовища, де людина була часткою єдиного цілого. З’явився такий безглуздий, з точки зору селянина, термін як «отработка рабочего времени», «присутствие».
«Разделение труда при машинной работе влечет за собой механический атомизм работы и, лишая ее в глазах работников всякого смысла, превращает его самого в машину», - пише німецький історик середини 19 століття Гонеггер.
На нього ж посилається О. Блок в своїй статті «Крушение гуманизма»: «посредственность берет перевес; наш век теряет величие».
Неужель он не знает, что живых коней
Победила стальная конница?
…Скоро выйдет железный гость.
Злак овсяный, зарею пролитый,
Соберет его черная горсть.
Не живые, чужие ладони…
Сергей Есенин, 1920
В 20 століття почалася небувала механізація людського життя й письменники та поети першими забили тривогу, згадайте хоча б «Сірий автомобіль» О. Гріна. Вони попереджали про загрозу людини стати лише придатком для машин, про перемогу роботів над людьми. Центр життя із сіл з їхньою громадою, традиційно-патріархальними відносинами, змістився в «кам’яні джунглі» міст з відчуженістю людей, з гуртожитками, бараками та комуналками. Ще в останні роки минулого століття один мій знайомий говорив, що 20 століття користується тим, що винайшли в минулому 19 століття – потяг, пароплав, автомобіль, літак. Двадцяте століття – час стрімкої механізації, зміни поведінки. Змінюючи швидкість пришвидшуємо темп, насиченість життя.
Гегель вважав критерієм розвитку цивілізації наближення людини до вершин духу, збільшення її свободи. А ось класики марксизму-ленінізму вважали символом прогресу кількість добутої руди й побудованих танків.
Розвиток свободи включає не лише політичні й громадські свободи, але й вивільнення людського часу завдяки механізації, в тому числі в побуті. В той час далеко не всі можуть використати вільний час для творчості для культурного й духовного збагачення, звідси проблеми алкоголізму, наркоманії.
В СРСР практично всі «навтіхаря» слухали ворожі голоси. 90% світової літератури, включаючи Біблію, було заборонено або недоступне. В той же час ми старанно відшукували й осмислювали інформацію, а нинішня її доступність зробила нас просто бездумними користувачами. Наші голови перенасичені інформацією, яку не завжди є змога переосмислити.
За якихось останні двадцять років дійсно нового тисячоліття світ почав радикально змінюватися. На зміну індустріальній та постіндустріальній прийшла інформаційна епоха. Відбулася тотальна комп’ютеризація, гаджетизація, смартфонизація людського життя й самої людини. Ми бачимо не просто маленьких дітей, а немовлят, які вже без планшетів не можуть ні поїсти, ні сходити в туалет. Вчені добре знають, що людський розум в перші п’ять років формується майже виключно за рахунок руху. Так, інтелект (механічний, технічний) зростає, але втрачаються такі людські якості, як здатність до емоційного спілкування, взаєморозуміння, співчуття, взаємодопомога, врешті решт, корекція поведінки під впливом оточуючих (яких немає), а не тієї зливи бруду, що виливають на нашу голову ЗМІ. Змінюється співвідношення життєвої (прожитої) і зовнішньої (спожитої) інформації. Дід і батько розповідали про те, що вони пережили, ми - тоді школярі, а зараз діди - часто говоримо про те, що почули чи побачили по інтернету, нам ніколи жити своїм життям. Скільки годин люди мого покоління проводять біля телевізора, жах!
Ми втрачаємо мистецтво безпосереднього спілкування з поглядами, посмішкою, подихами, порухами, емоціями, а переходимо до обміну інформацією.
«Сила слов его была не только в интонации, не в трепете лица, а игре и блеске глаз, самых красноречивых, какие я видел когда либо», - згадує Горький про Л. Толстого.
Одна з основних ознак підліткового віку - бажання виділитися, відрізнитися. Ми, всупереч комсоргам та вчителям, носили заборонене довге волосся, слухали Бітлів і танцювали шейк. Сучасні підлітки ходять майже лисі, а юнаки (який жах!) носять бороди. В 50-ті роки велася шалена компанія проти стиляг з їхніми штанами-дудочками, в яких зараз знову з голими гомілками та спинами хизується молодь.
Мій знайомий, колишній комсорг, що ходив у вигладжених брюках, краватці й з короткою стрижкою, зараз одягнув протерті джинси й навіть намагається відпустити довге волосся – надолужує пропущене в молодості. Недаремно кажуть, що треба своєчасно перебіситися.
Намагаючись збагатити світ, цивілізація його загружає, відбувається зміна породи, формується нова людина. Вже підростає покоління, яке живе у віртуальному світі, спілкується виключно зі своїми гаджетами та смартфонами. З одного боку, це різко розширює географію спілкування, а з іншого, це лише обмін інформацією, відчуження, втрата емоційного, духовного контакту, існування в іншій, віртуальній реальності з іншими, геть переплутаними поняттями добра та зла.
Виникає відчуження поколінь, таке очевидне на Заході. Там батьки після двадцяти років відпускають дітей у вільне плавання, а діти, в свою чергу, наймають няньок для нагляду або віддають в будинки пристарілих. Так зникає незамінне та чарівне спілкування дідів з онуками як символ передачі традицій та родової пам’яті, відчуття вічності роду й його спадковості й послідовності. Людина перестає бути ланкою ланцюга вічності з минулого в майбутнє.
Нам потрібна рівновага для того, щоб бути близькими до музичної суті світу, до природи, до стихії, до єдності світу, врешті решт.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
