Письменник і духовидець Даниіл Андреєв

Доля Даниіла Андреєва, російського релігійного письменника. Доля інтелігентної людини у СРСР. Віталій Шевченко.



Доля не пожаліла цієї дитини. Коли Даниіл народився, від цього померла його мати, Олександра Михайлівна Велигорська (1881–1906), дружина класика російської літератури Леоніда Андреєва (1871–1919).

Леонід Андреєв так кохав свою дружину, що не міг пробачити її сину. Тому з Москви приїхала сестра Олександри Михайлівни, Єлизавета Михайлівна Доброва (1871–1942), і відвезла дитину, майбутнього релігійного поета-духовидця, автора знаменитої «Рози Світу» ( яку він зумів написати у Володимирській тюрмі і яка була надрукована тільки через 30 років після його смерті, у 1991 році) у Москву і цим врятувала його.

Коли йому було сім років, він захворів на дифтерит, і бабуся, Фросина Варфоломіївна Велигорська (1847–1913), його виходила, але сама заразилася і померла. 

Йому довго не казали, що бабусі немає. Потім придумали історію, що бабуся повернулася до своєї коханої дочки, його матери, і одного разу спіймали хлопчика, коли він збирався плигнути з моста, щоб приєднатися до своїх коханих матері і бабусі.               

Склалося так, що він виріс у сім`ї старшої сестри Олександри Михайлівни, Єлизавети Михайлівни Добрової, і її чоловіка, московського лікаря Филипа Олександровича Доброва (1869–1941). Це була патріархальна, релігійна сім`я. Вона мешкала в двохповерховому будинку, який зберігся ще з часів донаполеонівських. Він був розташований у Малому Левшинському провулку. Будинок був відкритий для всіх. Саме в цьому будинку малий Даниіл бачив Шаляпина і Горького (хрещеного батька дитини), Буніна і Скрябіна, артистів Художнього театру і багато інших відомих людей, які бували тут у Добрових.

Кожний із мешканців мав свою, окрему кімнату, а в центрі розташовувалася велика зала, в якій стояв рояль і на якому любив грати після роботи сам Филип Олександрович.

Малий Даниіл любив блукати старою Москвою, і ця звичка збереглася на все життя. Він блукав старими московськими вулочками, виходив до Кремля, перетинав Червону площу, зупинявся перед собором Василя Блаженного, йшов далі, розчинявся десь серед маленьких будиночків і вуличок, зупинявся перед раптово виниклою перед ним старою дерев`яною церквою, яка збереглася ще з давніх часів, хрестився перед нею і йшов далі. Доброви були релігійною сім`єю, і тому дитина всотувала в себе оте віровчення, яке колись заснував своїм словом Ісус Христос.

З самого дитинства почав писати і Даниіл. Це в нього було природньо, гени його батька і знаменитого родича, поета-кобзаря, далися взнаки. Писав вірші, оповідання, романи, релігійні трактати.

Коли прийшли до влади більшовики, вже при них закінчив школу, а у 1924–1927 роках вчився на Вищих літературних курсах, але кинув їх. Щоб якось заробляти гроші на прожиття, його двоюрідний брат, Олександр Филипович Добров (1900? – 1957), архітектор, навчив Даниіла писати шрифти, тим він і заробляв якусь копійчину.

Більшовики придумали ущільнення житлової площі та комунальні квартири, і у доктора Доброва в його будинку з`явились якісь невідомі люди: начальницька дама зі запухлою щокою, яка вранці любила довго запиратися у туалеті, тим напружуючі усіх мешканців, якийсь обірваний слюсар та двоє підозрілих суб`єктів, він і вона, які про щось завжди шепотіли у своїй кімнаті. Словом, справжні герої оповідань Михайла Зощенка!

А потім накотився 1937-й рік. Згадувала Алла Олександрівна (1915–2005), дружина Даниіла: «Не знаю, як описати оту атмосферу знесилюваного, огидного страху, в якому ми жили оці роки... Я думаю, що такого страху, на протязі довгого часу, не пережив ніхто у всій історії цівілізованого людства. І це неправда, що 1937 рік був самим жахливим. Просто в цьому році велика змія репресій підповзла упритул до комуністів, ось причина волання. А насправді почалося все звідти, з 1917–1918 років. Ми були духовним  протистоянням доби, при усій нашій слабкості і беззахісності. Саме цим протистоянням і були небезпечні для усевладній тиранії. Я думаю, що ті, хто проніс слабкі вогники запалених свічок крізь бурю і негоду, не завжди навіть розуміючи це, свою справу зробили».

До таких відносилися сама Алла Олександрівна із своїм чоловіком, Даниілом Андреєвим. Вона сказала ще гарні слова, які мені подобаються і які я хочу привести отут: «Церква пронесла тихий вогонь свічок в руках, скутих кайданами». Я, коли прочитав оці слова, побачив перед собою римські підземелля і перших християн, які ховалися там з новим словом у душі, захищаючись від старих володарів-римлян. А тут перед моєю уявою були люди, які зберігали старі істини про Добро, Людяність та Любов від нових ненажерливих вбивць. І ці беззахісні люди врешті-решт перемогли!

Напередодні війни Даниіл починає писати роман «Мандрівники ночі». Але війна перериває ці плани, в 1942 році його мобілізують на фронт, і він закопує у землю свій незакінчений рукопис. Виявилося, що він настільки хворий, що відправити на фронт не змогли, направили у похоронну команду на Ленінградському фронті, і він там йшов за армією разом з такими, як він, і ховав вбитих і померлих у братських могилах, читаючи над ними православні заупокійні молитви. Мабуть, це єдиний випадок у всій Червоній Армії.

Після війни Даниіл витяг із землі свій рукопис роману, щоб продовжувати над ним працювати. Виявилося, що рукопис, написаний чорнилами, розкис, літери розпливлися, і потрібно було його спочатку відновити. Але робота над рукописом призвела до того, що автор почав кожну главу переписувати знову, роблячи її краще.

Та лихо прийшло з несподіваної сторони. Разом із дружиною вони у себе в квартирі, бувшому будинку Доброва, влаштовували вечори, де Даниіл читав свій роман. Приходили друзі, знайомі, родичі. Навіть сусіди. Серед них виявилася якась жінка, що отримала колись кімнату в оселі Доброва по ордеру НКВС. Зрозуміло, що вона доповіла куди слід. І 21 квітня 1947 року Даниіл був арештований, а через дві доби, 23 квітня, була арештована і його дружина Алла Олександрівна.

Під час арешту були вилучені усі папери, де був написаний хоч якійсь рядок. Як і рукопис роману. Потім все це загинуло у НКВС. Як і листи Леоніда Андреєва до свого сина і родичів. Було заарештовано біля 19 чоловік родичів, друзів, знайомих. Усіх їх звинуватили по стандартному на ті часи звинуваченню – підготовка замаху «на товариша Сталіна».

Позаяк якраз на той час був відмінений смертний вирок, то Данило отримав разом із дружиною максимальний строк: він 25 років тюрми, вона – 25 років таборів.

Але, на їх щастя, через шість років помер Сталін, почалася хрущовська відлига, почалися передивлятися справи, а з таборів – повертатися в`язні.

Ось що згадувала Алла Олександрівна: «В 1956 році почала роботу хрущовська комісія по перегляду справ політув`язнених. Ці комісії працювали по усім таборам і тюрмам. На волю вийшли, я вважаю, мільйони в`язнів. На тому табірному пункті, де була я, з двох тисяч жінок до кінця роботи комісії залишилось усього одинадцять. Один з «Великих арештантських шляхів», залізниця Москва-Караганда, через Потьму, влітку 1956 року усіма поїздами везла звільнених, а обабіч дороги стояли люди і махали руками, вітаючи ці поїзди».

Коли дружина приїхала у Москву, то вона кинулась визволяти чоловіка, і їй це вдалося. У 1957 році Даниіла звільнили, але вийшов він з тюрми хворим і через два роки, 30 березня 1959 року, помер, в день Олексія Божої людини.

Поховали його на Новодевічому кладовищі, поруч з матір`ю і бабусею, на місці, яке було куплене Леонідом Андреєвим для себе ще у 1906 році.

 

Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
Свидетельство о публикации № 1819 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Доля Даниіла Андреєва, російського релігійного письменника. Доля інтелігентної людини у СРСР. Віталій Шевченко.


Краткое описание и ключевые слова для: Письменник і духовидець Даниіл Андреєв

Проголосуйте за: Письменник і духовидець Даниіл Андреєв



 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:


   
     
Письменник і духовидець Даниіл Андреєв