Оповідання про незвичайну ученицю, яка стала вчителькою. Першим помітив її здібності їхній шкільний вчитель фізики. У неї Музика була відмінницею. Ольга Борисівна насолоджувалася відповідями Музики. У тебе, Музика, надзвичайні здібності. А його любима учениця Клава Музика викладає історію в районному технікумі. І теж любить задавати несподівані питання своїм учням.
Першим помітив її здібності їхній шкільний вчитель фізики Володимир Андрійович. Він завжди любив учням задавати якісь дивні питання, щоб вони потім довго міркували над ними, шукаючи відповідь та переглядаючи літературу у досить бідній шкільній бібліотеці.
І ось того дня він несподівано спитав: – А скільки сходинок в нашій школі?
Школа розташовувалася в бувшому поміщицькому палаці, і парадний вхід в неї зберігся саме такий, де колись вирувало минуле життя. Зустрічали гостей, лунав сміх, проводжали на ганку, саме так, як читали про це в романах Івана Тургенєва.
Учні в класі напружили свої мізки, але відповіді не знали, хоча сто разів за роки навчання бігали наверх, у школу, і збігали униз, після уроків, додому, та й і у перервах гасали зверху – униз, знизу – вгору. А ось скільки їх, отих сходинок, виявляється, не помітили.
Володимир Андрійович повторив: – Ну, що, ніхто?
І тут підняла руку Клавка Музика. Вона сиділа біля вікна і, коли на уроці було нецікаво, завжди дивилася в нього, насолоджуючись панським краєвидом: зелений сад весною, біла альтанка біля берега річки а за нею починався ліс. І їй ввижалося, що вона йде по лісовій доріжці, а назустріч прошкує невідомий красень, увесь в білому, і посміхається їй.
Хоча чого це невідомий! Дід Тарас розповідав, що сина поміщика звали Дмитром, а прізвище таке, як і в багатьох у селі – Степаненко. Вона навіть бачила його фотографію, у діда збереглася, він колись служив в оцих Степаненків.
І ось вона підняла руку і сказала: – Сімнадцять сходинок.
Володимир Андрійович зраділо на неї подивився – хоч один в класі знає! – і похвалив: – Молодець!
На перерві всі гуртом побігли до сходинок рахувати. Дійсно, сімнадцять. І однокласники з повагою подивилися на Музику. Бач, яка уважна.
Але наступного разу Клавка Музика ще більше здивувала усіх.
– Скільки вікон у тильній стороні бувшого флігеля, де тепер вугляний склад? – спитав Володимир Андрійович.
І знову в класі наступила тиша, бо хто його знає, скільки там тих вікон. Хто на них звертає увагу?
І тільки Музика, ніяково посміхаючись, відповіла:
– Шість вікон: три закриті на шпінгалети, два забиті дошками, а у шостого, з лівого краю, вибиті шибки.
Вже після уроків Володимир Андрійович покликав в учительську Музику і почав питати її:
– Скільки дерев росте біля входу в школу?
– Два дуби і три берези.
– Скільки сторінок у підручнику фізики?
– 218.
– Чиї портрети висять на другому поверсі школи?
– Сталіну, Молотову, Берії, Калініну, Ворошилову.
– Скільки учнів у школі? – спитав наостанок Володимир Андрійович і завмер. Але Музика відповіла і на це питання:
– 310. А з Миколою Циганчуком – 311.
Миколу Циганчука за невідвідування неодноразово виключали, або за наказом райвно знову відновлювали у школі. Постійний біль класного керівника Ольги Борисівни, вчительки німецької мови. У неї Музика була відмінницею. Ольга Борисівна насолоджувалася відповідями Музики, вона вільно розмовляла з нею, а не тільки сухо тарабанила всі оці остогидлі плюсквамперфекти, які відскакували від круглих голів інших учнів школи.
Володимир Андрійович сказав, відпускаючи її: – У тебе, Музика, надзвичайні здібності. Треба тебе показати у районі.
Та не так сталося, як гадалося. Бо найближча неділя виявилася 22 червня – самі знаєте, якого року. Володимир Андрійович зразу пішов у військо, як і більшість молодих чоловіків, із хлопцями та дівчатами.
Повернулися звідти не всі, деякі з них – пам’ятниками у рідних селах та райцентрах. А у них цей пам’ятник стоїть біля школи, де тепер директором Володимир Андрійович, що загубив одну ногу у Карпатах. А його любима учениця Клава Музика викладає історію в районному технікумі. І теж любить задавати несподівані питання своїм учням.
– Коли було повстання Уота Тайлера?
– Де народився Андрій Рубльов?
– Де похована мати Софії Перовської?
Щоб відповісти на ці питання, потрібно багато знати, тому учні любимої викладачки і перемагають на різних конкурсах в районі і області. Ось і все, що я хотів розповісти вам, шановний читачу. Бо знання нам допомагають у житті, іншого не буває.
04.07.2021 р.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
