Назустріч своєї долі

Было время, звал меня ты милочкой…
                                Ирина Ашомко

Клавка Смалюга здивовано подивилася на екран телевізора. Там у всій своїй красі телесувався народний депутат Сергій Башинський. Божився, що вірно служить народові. Клавка засміялася:
- Та в нього у хаті три мішка бабла набиті. Чмо лисе!
Її подруга, Вірка Чопик, здивувалася:
- А звідки ти знаєш?
- Я все бачу! – загадково проказала Клавка і таємниче посміхнулася подрузі:
- Сьогодні до тебе підійде Василь Верещака. Так що не лови із ним гав.
Василь Верещака, їхній однокурсник, дуже подобався Вірці, вона і так і сяк підкочувалася до нього, але він не відводив своїх красивих очей від підручників, все поглиблював і так свої великі знання.
- Правда? - зраділо проказала Вірка і метнулася до шафи, щоб таке щось гарне одягнути, бо хотілось вразити юнака.
- Може, оцю кохточку? – запитливо дивилася на свою подругу. З тим і пішли на лекції. А там усе розігралося, як по нотам.

Клавка затрималася у читальному залі, а коли вийшла, то побачила, як біля входу на факультет стоїть Вірка із Верещакою і вона не зводить з нього своїх очей, посміхається до хлопця і таке чарівне у неї обличчя, що хлопці, які йшли повз них, озиралися на неї. А Верещака стояв, як стовп і питав її, як розкладається на частини оця гексоринодербитова кислота. І Клавка допомогла подрузі, посилаючи невидимий сигнал і прив’язуючи Верещаку до Вірки.
Ще мить тому Верещака хотів йти знову у читальний зал, а тепер передумав і стояв і блимав очима на Вірку.
- Ти, той… - пробурмотів він, - той…
- Так! – погодилася Вірка, - я… той… - і несподівано для себе підхопила Верещаку під руку, притулилася до нього і знизу посміхнулася хлопцеві:
- Давай, пройдемося по Дерібасівській… тут так гарно…
- Давай! – погодився Верещака. Він спіймав себе на думці, що йому хороше із Віркою і нікуди йти від неї не хоче.
Клавка посміхнулася до себе. Нарешті Вірчині пляни здійснилися.
А сама пішла у міській сад, сіла на лавку і подивилася на протилежний бік, там зіщулився від болю якийсь хлопець. Вона підійшла до нього.
- З вами щось не так? – співчутливо спитала вона. Він підняв голову, перед ним стояла дівчина, випромінюючи якісь невидимі промені.
- Так… - простогнав юнак, - нічого не допомагає…
- Дайте вашу руку, - сказала Клавка, - ось так…
Вона відчула, що якась темна сила намагалася відсторонити дівчину від юнака, посіпалася, та не змогла і б’ючи кістлявими копитами, сердито покинула юнака. Той здивовано дивився на дівчину і обережно посміхнувся:
- Перестало боліти…
Тут підбігла до них середніх літ жінка.
- Євгенчику, ти тут?.. чого ти пішов? Бабуся перелякалася! - але, побачивши, що незнайома дівчина тримає її сина за руку, зупинилася.
- Ви хто? – спитала вона Клавку.
- Я була тут, побачила, що вашому сину погано. Тому і підійшла…
- Мамо! Вона мене взяла за руку і хвороба пішла кудись! Як вас звати? – посміхнувся до неї юнак.
- Клава! – відповіла Клавка і додала:
- Вам потрібно ще полежати, щоб хвороба остаточно покинула вас.
- Ви лікар? – спитала мати.
- Ні, - збентежилась Клавка, - я просто побачила його.
Мати стояла і переводила погляд свій зі свого сина на дівчину, з дівчини на сина, який давно не був таким бадьорим, як сьогодні, і тихо раділа диву, яке тихенько виникало перед нею.

05.01.2017 р.