Виміри життя

---

Основні завдання, які стоять перед людиною, ясні й зрозумілі.
Це, по-перше, виконати головний заповіт Бога: «Плодіться й розмножуйтесь» (Буття 1:28). Тобто, це головний обов’язок, даний безпосередньо Богом, а не пророками. Обов’язок – зв’язок двох, обох, зв’язок минулого і майбутнього, вічний ланцюг поколінь і часу, «долг».
Але спочатку треба створити матеріальну основу для цього, тобто збудувати Дім. Але Дім <br> це не лише, й не обов’язково будівля. Це той затишок, те місце, де добре всім, де сім’я, сім Я. В одній із книг про Булгакових сказано, що вони жили не багато, але в розкоші. Це нагадує мені моя дитинство. Ми жили досить бідно, але в розкоші. В розкоші взаємної поваги, взаєморозуміння, тепла, любові та взаємовиручки.
Посадити й виростити сад. Це садиба, подвір’я, обійстя, де є місце для вільної праці для себе й на себе. Де можна відвести душу, «знудьговану за непідкомандним господарюванням» (А. Дімаров). І де можна, за словами О. Довженка, розмовляти з кіньми, з толоками, з травами, зі старою грушею, з дубом, з усім живим, що росло й рухалося навколо. («Зачарована Десна»).
Народити сина. Це власне перша заповідь. Але не менше трьох дітей. Двоє – це лише просте відтворення, але «плодіться й розмножуйтесь» – тобто збільшуйте й розширюйте свій рід.
Це дуже добре розумів Лев Толстой. Ось як згадує В. В. Вересаєв:

«Толстой спросил меня:
– Вы женаты?
– Да.
– Дети есть?
– Нет.
Толстой потемнел.
– А давно женаты?
– Шесть лет.
Он замолчал, но глаза его взглянули сурово, и я почувствовал, – он сразу резко переменил свое отношение ко мне. По-прежнему был вежлив и мягок, но то теплое, что до того было в глазах, исчезло».

Зараз у світі близько тисячі прямих нащадків Л. М. Толстого і жодного Ф. М. Достоєвського.

Діти, сім’я – це наш обов’язок. А далі вже наше особисте, особливе, власне життя. Чим його виміряти?
Роками? – звичайно ж, ні!
Подіями? – так!
А ще хвилинами радощів, любові, натхнення – осіяння. Натхнення як піднесення і Вознесіння, Воскресіння від дрібного, буденного, «злоби дня».
Так звана «громадська позиція» – це часто звичайне скигління, скавуління, мізерність масштабу, невміння за мізерним і дрібним бачити щось більше. Невміння вийти зі своїх дрібних, мізерних справ і таких же думок та побудованих на цьому фундаменті відносин, з яких врешті-решт і складається Доля, частка світового Пирога, що дісталася, зароблена вами.
А як же скромність? Оте саме – сиди й не висовуйся? Це звичайно ж достоїнство, але при відсутності інших достоїнств. Зараз, слава Богу, цінуються і успіх, і статус, і це дуже добре, але не варто забувати про ціну всіх цих звань і посад. Живіть вільно, привільно. Не забувайте про здоровий глузд і добрий гумор.
Ще життя вимірюється масштабами особистості. Вона може бути гігантською, як у Івана Єфремова, або геть дрібною, як у багатьох, може навіть, в більшості сірої, безсмертної маси.
Живіть, ростіть, хвилюйтеся і хвилюйте! Думайте, любіть. І, заради Бога, не скигліть!..
І пам’ятайте: Бог у вас і з вами.
Будьте ж Його варті!