Муза В.Хлєбнікова
Марія Синякова, 1890-1884/94, талановита художниця вславилася в першу чергу своїми акварелями. Жили вони на хуторі Красна Поляна під Харковом. В сім’і було п’ять сестер. Одна з них стала дружиною Асєєва.
Марія згадує:
«Народилася й провела молодість серед розкішної природи, неторкнутої потворністю міста. Мій батько був Синюк. Причому говорив з українським акцентом, а мама была русская и всегда его высмеивала – «гэ, шо».
Скільки себе пам’ятаю, рисувала і живописала.
Хто лише не позував мені! Наш дім постійно відвідували письменники й поети Хлєбніков, Пастернак, Асєєв, Каменський. Усі були молоді привабливі. Хлєбніков попервах пручався позувати оголеним, казав що він не ефеб, але й він поступився.
У селі приклеїлось до нас прізвисько – «синяки-голяки» - чому? Бо вдягалися коротко, інакше як інші.
Хлєбніков увів се прізвисько до одного із своїх віршів, але замінив на «синголи» - коментатор потім написав учено, що йдеться про невідоме монгольське плем’я. Смішно. Адже то про нас».
Вічно голодний, безпритульний В.Хлєбніков був зачарований теплим прийомом, затишком і трьома старшими чарівними сестрами. Особливо до вподоби йрму припала Марія.
Хлєбніков присвятив сестрам кілька віршів. Сині окови – від Синюкових. Три сестри – красуні Синюкові.
В її творах поєднувався вимисел і побут, мітичне і повсякденне. Вона створила ілюстрації до кримінального роману херсонця Олекси Кручених «Ванька-Каїн і Сонька-манікюрщица», 1926. В романі показано як красуні-гурії напідпитку перетворюються на вульгарних дівок, а витончений трон Будди – на грубої бондарської роботи барило з сивухою. Одна з найбільш відомих її картин «Вигнання з раю».
На згадку про це недовге ідеалічне кохання навічно залишилися вірші В.Хлєбнікова присвячені Марії Синяковій. Наводжу кілька уривків.
Вперед! Вперед! Ватаго!
Вперед! Вперед! Синголы!
Сегодня строгою боярыней Бориса Годунова
Проплыли вы как лебедь в озере.
Я не ожидал от вас иного
И забыл прочесть письмо зари.
И в сказку вечернего неба
Летели девичьи глаза.
И волосы темного хлеба
Волнуются, льются назад.
Зеленый плеск и переплеск
И в синий блеск
Весь мир исчез.
Своєю розкутою творчістю вона не вписалася в канони соцреалізму. Отож довелося скуштувати й висилку. Вже після смерті Сталіна жила в Москві на горищі напроти Нікітських воріт, яке переобладнала під квартиру.
Під час війни в евакуації жила в Єлабузі в одній квартирі з М.Цвєтаєвою. Вижила, хоч довелося вночі копати картоплю, щоб не померти з голоду.
Про неї начисто забули. Відкрив її знову для світу Дмитро Горбачов, готуючи виставку українського авангарду. Художниця довго на неї не могла приїхати, не вистачало грошей – 30крб на білет з Москви до Києва. Довелося продати одну картину своїй сестрі.
Коли Д.Горбачов вперше побачив її майже 80-річну був вражений її красою, «з очима великої Богородиці».
А ось що пише про спілкування з сестрами Синяковими польський літератор та мистецтвознавець Шимон Бойко:
«Та загадкова міміка означала, що Марія була присутня тут і водночас линула кудись далеко, до країни Лету. На горищі, над скромним столом ширяв дух Красної Поляни. Вірші Хлєбнікова, що їх читала сестра Віра, чергувалися зі спогадами свідків і це збуджувало уяву. Сестрам марився рідний дім в імлі минулих часів».
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
