Витоки футуризму. Українське коріння будетлян (Херсонщина). Поведемо мову про футуристів, які зазвичай збиралися в в нашій херсонській Чернянці, де управителем працював батько братів Бурлюків. Один із своїх футуристичних маніфестів вони так і назвали «Идите к черту». Молоді, горласті, амбітні футуристи спішили поховати старий світ і скинути з воза сучаснощі класиків.Пейте, пейте бесиво,
сучьи перебежки,
прокатайтесь весело
в чертовой тележке.
Н. Асеев
З віком байдужієш до матеріального, яке проходить, і все більше захоплюєшся духовним, вічним. Все більшу зацікавленість викликають символісти, а не реалісти. Отож поведемо мову про футуристів, які зазвичай збиралися в в нашій херсонській Чернянці, де управителем працював батько братів Бурлюків. Один із своїх футуристичних маніфестів вони так і назвали «Идите к черту».
Молоді, горласті, амбітні футуристи спішили поховати старий світ і скинути з воза сучаснощі класиків. «Бросить Пушкина, Достоевского, Толстого и проч. и проч. с Парохода Современности». На що представник північного петербурзького его-футуризму Ігор Северянін відповів:
Для отрезвления народа,
Который впал в угрозный сплин,
Не Лермонтова с парохода
А Бурлюков – на Сахалин.
Дісталось від «Бурлюків» і більш успішним сучасникам.
«Всем этим Куприным, Блокам, Сологубам, Ремизовым, Аверченкам, Черным, Кузминым, Буниным и проч. и проч. нужны лишь дачи на реке». Добавьте «парфюмерный блуд Бальмонта, бумажные латы мандолиниста Брюсова». І, звичайно ж, «похоронить Северянина».
«Репин! Самокиш! Уберите ведра – красу расплещите».
Пропало славы обветшалой
Воспоминанье навсегда.
М. Кузмин
Взагалі-то це цілком об'єктивний процес, бажання молодого покоління жити по свойому. Як сказав один розумний чоловік, якщо б ми у всьому слухалися й наслідували своїх батьків, ми б жили в кам'яному віці.
Меня распяли бранными словами
Жрецы старого заката.
Малевич
Ми ж спробуємо без упередження згадати витоки й перші кроки футуристів, так тісно пов'язані з нинішньою Херсонщиною.
Витоки футуризму.
Всі ми в дитинстві були трохи футуристами. Згадайте:
Ене-бене-раба
Квантер-квінтер жаба.
Еники-беники
Їли вареники,
Еники-беники клоц,
Вийшов маленький матрос.
Баю-баю-баю-бай,
К нам приехал салабай.
Або вже пізніше:
Я те рєжиком заножу, с крова пузо потікеть.
Фольклор села зберіг у собі спадок неоліту, втрачений містом, а саме: архаїчні архетипи, тобто мимовільну модель нашої поведінки, а також первісний анімалізм, тобто відчуття одухотвореності всього сущого. Пригадайте своїх дідусів, бабусь, тіточок, як вони розмовляли не лише з конем чи коровою, котом чи собакою, а з куркою, деревами, тією ж зерниною перед посівом. І все це живе відповідало й окликалося по-своєму.
«Трапляється, що витонченість, якої марно прагне найвдумливіший художник, ми з хвилюванням помічаємо у народній пісні, причилку селянської хати, де над дверима, точнісінько на потрібному місці, розпускається біла чи жовта троянда».
Марсель Пруст
В світі села поєднувалося вселенське і побутове, містичне і повсякденне.
Оце поєднання реального і ірреального ми бачимо в Гоголя і Шевченка, яких деякі дослідники вважали предтечами футуризму й до яких з благовінням відносилися футуристи.
Поступово, особливо в місті, оце відчуття єдністі живого, реалізму і вигадки, втрачалося. Але потреба не лише інтелектуалного осмислення життя, а його сприйняття в цілісності залишалася.
Земне життя без небесного відчуття пригнічує, як безнадійна каторга. Авангард – це перемога стихійного, емоційного начала над ренесансною приземленою унормованістю. На зміну Середньовіччю з його культом незбагненного, чудес, єднання з Богом прийшов Ренесанс і нігілізм французьких просвітителів, почалися «безнебесні» часи.
«У логіці вся нудьга», – сказав якось Ф. Достоєвський.
«Філософія гармонії та релігія безсмертя, зрештою, не враховували живого собівідчуття людини, підданої смерті, терзанням, тузі та безконтрольним сердечним потягам».
В архітектурі готика в своєму стремління до неба цурається логіки і дисципліни романського стилю, а барокко пориває з раціоналізмом Ренесансу. Барокко вдається до алогізму, абсурду, парадоксу, зазирає в темряву потойбіччя й задзеркалля. Модернізм – осягання всієї складності духу життя, вишуканість форми, відмова від неприкрито-розяснювальної дидактичної зображальності. Мова стрімкої навальної сучасності.
Авнгардисти, подібно чаклунам чи жерцям, усвідомили причетність людини до космічної енергетики, до світу стихій, спогад про який позабутий академістами і натомість ніколи не вщухав у мистецтві селянському.
Футуризм, парадійність, інверсія, неологізми, сум і галас, наївність і грайливість – ознаки поезії «великого жулика і пана футуриста мих мих енка енка», – за словами Михайла Семенка.
Гей-та гол-та гуандаала,
Задимило дундаала.
Преэндо-андэ дэнти-воля
Тында? – рундо дуандала.
Илья Сельвинский
«Циганская рапсодия»
«Між двох реальностей (двох хмарочосів) існує третя, метафізична, що вона створила перетин розумовного подовження поверхонь реальної структури».
Давид Бурлюк «Маніфест радіостилю»
«Музика – це кольоровий звук, живопис – то ні що, а кольоровий міні Космос»
Давид Бурлюк
В. Маяковський писав про живописців-будетлян й будетлян-словотворців. Дійсно, серед них були й видатні художники, які писали вірші, той же Д. Бурлюк, і визначні поети як В. Маяковський, який чудово малював.
Василіск Гнєдов уславився своєю «Поемою кінця»: просто білий папір, де не було жодної букви, жодного розділового знаку. Саме вона надихнула К. Малевича на його «Чорний квадрат».
Ми бачимо чудові приклади поезії, де слово, музика й живопис перебувають в єдності своєрідного «видива», яка розумієш, чуєш і бачиш, відчуваєш. І навпаки, ідеально «зроблені», «правильні» вірші тебе не тривожать.
Коріння футуризму з нашого степу.
На хвилях світового танцю
Здійметься вихор гопака.
В. Хлєбніков
Український батько російського футуризму Давид Бурлюк-Писарчук «намалював безліч баских коней... І мені могло б пасувати наймення "співця кобилиць", перефразуючи Геродота». На початку 1900-х років «до мене приїхав у Золоту Балку (Херсонщина) український художник Йосип Опошко», – пише Д. Бурлюк.
«Осенью 1905 года я провел с Вами среди наших казаков за самоварчиком, за родным украинским хлебом и салом несколько увлекательных часов», – повідомляє Д. Бурлюк П.Д. Мартиновичу.
1904-1905 – виставка Бурлюка в Херсоні та його перші статті про мистецтво в херсонській газеті «Юг». 1907 – знову виставка в Херсоні. 1909-1911 – участь у виставках «Салону Іздебского» (Одеса, Київ, Миколаїв, Херсон).
Перші твори футуристів – збірник «Гілея», «Затичка», «Молоко кобилиць», «Творения» В. Хлєбнікова,.«Волчье серце» Бенедикта Лівшиця писалося поблизу Каховки, а видавалися в Херсоні.
Оцю непорушність і єдність світу, зв’язок сучасного й неймовірної давнини футуристи знаходили в таврійський степах.
Звенчаль.
Тулумбасы, бей,
бей запороги, гей, гей!
Запороги-вороги –
головы не дороги.
Чубовье раскрутим
разовьем хоругв путем,
а тугую сутемь
раньше света разметем!
Смеяв и речист
смеист и речав,
стоит словочист
у далей плеча.
Н. Асеев
«Степ – це те, чого немає. Немає ні гір, ні гаїв, ні озер. Є одна каламутна шайба, над якою тремтить містична, блискуча юга. Мовчки стянулися мідні кінці всесвітньої шайби, і по них, як по рейках, пішли кушляти обрієві обручі…
В степу стояв дум. Дум гудів спід землі, спід коріння закурених смаглих рослин, дум упадав з неба, біг навзади з шумом трави, югою колихався навсонні, умирав у шепоті торішньої тирси і знову ріс…
...Степом маяли запахові портрети багатьох зайців, серед них раптом випливав образ дрохви, яскраво намальований у три запахи», – так писав причетний до «Авангарду» Майк Йогансон.
Звени, Солнце! Копья светлые мечи,
лей на землю жизнедатные лучи.
Звени, знойный краснощекий,
ясный-ясный день!
Звенидень!
Звенидень!
В. Каменский
«Вітер з Евксинського Понту оголює кургани, занесені летаргійним сном, здіймає рій Гезіодових примар... в безмежжі степу суцільним руном кучерявились мільйони овечих голів, сотні тисяч племінних свиней розривали грунт давньої Тавриди... Усе набирало в Чернянці гомеричних розмірів. Неймовірні купи їжі, що виповняли вщерть шинкові, ковбасні, молочні і ще якісь комори. То була первородна матерія, соки Геї, зібрані там, у степах, мільйоноголовим кишлом чотириногих», – так по-гоглівски живописав гніздо Бурлюків самовидець, друг Давидів, поет-киянин – Бенедикт Лівшиць.
А он вдохновенье зажжет,
Как сёла палил Сагайдачный.
(Д. Бурлюк про М. Горького)
«Уже саме ім’я Бурлюк – кипіння, бурління – надзвичайно характерне як для особистості, так і для мистецтва цього невситимо упертого козака з великим серцем. Народившись в Україні побіля Лебедина Харківської губернії 9 липня 1882 року, Давид Давидович жив, як гоголівський Тарас Бульба. В жилах Бурлюків – кров непосидючих запорожців. Відтак зрозуміло, що й у мистецтві він – справжній син тих степів, де став радикалом і бунтівником. Бурлюк напинає свого намета на всіх кутках земної кулі», – пише американський знавець мистецтв Крісчен Брінтон.
Разбойные юга песни порой гремели
Через рабочие окна, галка влетела
Увидеть, в чем дело.
И ты шагал шагами силача
В степях глубокожирных...
И, богатырь, ты вышел из кургана
Родины древней своей.
(В. Хлебников о Бурлюке, осень 1921)
«Постійною з любов’ю думаю про Давида. Прекрасний друг. Мій правдивий навчитель. Бурлюк зробив із мене поета», – пише В. Маяковський.
Коли Бурлюк написав «Мир – пролетарий и сверхбосяк», В. Гнєдов відповів:
Я слыхал, Давыд Давыдыч,
Пролетарський вы поэт,
Но куда вы делись, дидыч?
Сколько зим, нью-йоркских лет...
Дійсно, Д. Бурлюк виїхав на Захід. Став успішним художником. Написав, за його ж підрахунками, 15 тисяч художніх творів. Тонко відчував кон’юнктуру й при потребі писав цілком реалістичні твори.
Українське коріння
«Весь футуризм взагалі зроблений українцями на чолі з Бурлюком».
Марія Синякова
Дмитро Чижевський писав: «Ми з моїми приятелями – Хлєбніковим, Маяковським, Северяніном, Ігнатієвим, Бурлюком – не робили таких градацій: великий чи малий».
«З боку батькового – ми українські козаки, нащадки запорожців. Наше вуличне прізвисько "Писарчуки". Ми були писарями Запорозького війська... мій колорит глибоко національний», – відзначає Д. Бурлюк.
Про українське коріння Маяковського вже говорили.
Хлєбніков згадує про українську половину свого роду по матері – запорожці Вербицькі.
Накликаний крах
В тени косматой ели
Над шумною рекой
Качает черт качели
Мохнатою рукой.
(Ф. Сологуб, у него же «Мелкий бес»)
Сегодня надо кастетом
Кроиьтся миру в череп.
В. Маяковский
Володимир Маяковський писав у 1914 році: «Вдумайтесь только во всю злобу и весь ужас нашего существования; живет десяток мечтателей, какой-то дьявольской интуицией провидят, что сегодняшний покой – только бессмысленный завтрак на подожженнном пороховом погребе (ведь В. Хлебников два года назад черным по белому пропечатал, что в 1915 году люди пойдут войною)...
Рахитики или старые мешки, набитые морщинами и сединами, дело которых думать о наиболее безмятежном переходе в другой мир...
...я и сам не очень-то жалею покойников».
Існує точка зору, що люди, які не люблять і не поважають стариків, не доживають до старості.
Взагалі, зі словами треба бути вкрай обережними, вони іноді матеріалізуються. Згадайте «Молитву» (1915) Анни Ахматової:
Дай мне горькие годы недуга,
Задыханья, бессонницу, жар,
Отними и ребенка, и друга,
И таинственный песенный дар.
Про це варто було б пам'ятати й сьогоднішнім співцям Апокаліпсису.
«Була громадянська війна. Все молоде, не буржуазне, тяглося до нового. Молодь підсвідомо шукала нових форм мистецтва, щоб утекти від тої реальності, яка була в колишній Росії», – пише Анатолій Петрицький, декоратор та художник.
Театр колоссальный
Как волосы Мейерхольда
На бритом колене
Футболиста.
Ігор Терентіїв
Останній ставить спектаклі, авангардистські за змістом та оформленням: «Інкогніто» за Гоголем та Квіткою-Основ’яненком у Херсоні (1929), «Чудак» в Одесі (1930).
Ось, що пише про постановку «Вія» Остапа Вишні Леонід Первомайський:
«Те, що відкрилося моїм очам, коли почалася вистава, навіки зачарувало мене своєю неперевершеною магією. Панував на сцені художник, без буйної фантазії, яскравого бачення і гострої іронії якого не могли б існувати ні Сотник, ні Вій, ні Горобець та Хома Брут, ні марсіани». «Вій» Остапа Вишні так налякав блюстителів моралі, що цей твір не можна найти не лише в зібраннях творів автора, а навіть в Інтернеті. Сам О. Вишня згадує про нього в написаному у 1928 році нарисі «Анатолій Петрицький», який і був декоратором цієї вистави.
И только свет посмертной славы
Поэту оставляет мир;
Как лист языческой дубравы,
Заплещет имя Велемир.
Сергей Марков (1941)
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
