"Купається Земля..."

* * *

Купається Земля... Мов душ, цей дощ

зелені коми миє, гори-груди...

Змива жалі, огріхи та облуди,

зове до прощ.

А що Земля? Хіба це все вона?

Це ті, що нареклись її царями,

стріляють один в одного і ями

загиблим риють, й знову в них війна...

А рани так болять, і риси рун

спотворені, і гнів іде за межі

як смерчі, землетруси і пожежі,

як паводки, вулкани і тайфун...

Залізна зброя давить і пече,

на свіжу кров сердешний вітер дмуха.

А від брехні вже закладає вуха,

від мін, що в ній не вибухнули ще...

І згадує Земля, мов древній сон,

як самогубців поглинала злива.

Теж думали, все можна і можливо, –

наївні люди! І пішли на дно...

Вода тоді людський покрила гріх,

та у пустелі голубій і тиші

Землі ще довго марилися вірші

й дитячий сміх...

Вірш земля війна