Трійця

На зелені свята, на зелені свята, на зелені

Гнеться мамина вишня від щедрих Господніх дарів,

Так рясніє, неначе ті вишеньки просяться в жмені,

Посадила матуся її – вже років і років...

От і знову до нас завітала, мов сонячний промінь,

Звідти, звідки приходять лише у стривожені сни,

Частувати від щирого серця – і пам’яті повінь

Вже несе течією у роки дитячі ясні.

Ідемо ми із братом знайомими серцю стежками:

Хата батьківська є; слава Богу, і батько живий...

А матуся стрічає в садочку – махає гілками:

«Йдіть сюди, мої любі, збирайте мої вишеньки...»

А без мами цей світ, як тканина, що вицвіла й зблякла,

І одна лише втіха у серці моїм й голові:

В Бога мертвих нема, хоч у Нього світів і багато,

Ми однаково рідні Йому – неживі і живі.

Вірш мамина вишня