Вулиця мого дитинства

Чому це такими вузькими

(ніяк з цим не звикнемось ми)

ті вулиці стали, якими

босоніж гасали дітьми?

І нижчими стали дерева,

тісніше зійшлися хатки.

Причину шукати даремно –

це ми постаріли таки.

Приспів:

Стежина, м'якенька від пилу,

Зелена кайма споришу.

Лечу я, неначе на крилах,

Додому, до мами спішу.

Ця вулиця рідна, знайома

мене, як в дитинстві, веде

додому, до рідного дому,

де все пам'ята мене й жде.

Це вийшли мене зустрічати

на вулицю вишні рясні,

й біжать до воріт аж від хати

троянди назустріч мені.

У спеку, у сніг чи у зливу

люблю тебе, вулице, я.

Ти в будь-яку пору красива,

Напевне, тому, що моя.

Рукою за хвіртку візьмуся,

Щаслива, спинюся на мить:

У білій хустині матуся

До мене з городу спішить.