«Повиростали швидко діти...»

* * *

Повиростали швидко діти.

Здавалось, жити б і радіти:

«альпійська горка» біля хати,

«Богдан», «Хюндай», –

               що ще бажати? 

Чому ж так сумно на душі?

За бідну неньку-Україну,

за недостроєну хатину, 

що притулилась ніби боком

своїм сирітським шлакоблоком

та пророста кругом мишій...

Від того й гірко на душі.

Та не забув ще рідну мову,

віддам «Богдана» за корову,

куплю старенькі «Жигулі»

та й буду жити на землі.

Як пращури жили. На волі.

Така вона, шахтарська доля.

А там, гляди, телятко буде

чи розовеньке порося,

онуки може не забудуть

навідатись до дідуся.

А ви живіть тут, у «хрущовках»,

чи думайте, що живете,

купуйте їжу в упаковках

та уявляйте, що їсте.

Життя настане непросте,

за їжу – все ви віддасте.

Мене згадаете.

Та буде пізно...