Оповідання про вічне почуття Любові й про повернення солдата до дівчини після війни. Я знала, що ти повернешся! Давайте зупинимося у цю щасливу мить і прилучимося до великих почуттів Любові і Щастя. Віталій Шевченко.
Бойова машина сержанта Підшипникова героїчно неслася вперед на ворога, виконуючи накази командирів, і непомітно для усіх відокремилася від наступальних порядків роти і вперлася в невеликий хутір і там зупинилась, якраз перед якоюсь клунею.
Підшипників вискочив, щоб ліквідувати перепону і рухатися уперед, не відстаючи від своїх товаришів. Але тут несподівано з’явилася із клуні особа протилежної статі, місцева дівка Павлина, а для друзів просто Пава.
Вона, угледівши Підшипникова, підкотилася до нього:
- О-о-о, визволитель! Нарешті, - учепилася в нього всіма частинами свого інтимного тіла і несподівано для себе бойовий танкіст опинився на пахучому сіні клуні, де дівка Павлина, а для друзів просто Пава, рішуче звалила на себе командира бойової машини і заплітаючи йому ноги, дісталася до його дітородного органу, тулячи його до себе (цього Підшипників ще не знав, бо було йому усього вісімнадцять років), і виконала з ним танок, який колись створили уперше наші спільні батьки Адам із Євою, продовжуючи рід людський.
Від таких несподіваних дій Підшипників розметався на сіні і спіймав себе на думці, що йому тут подобається і він зовсім не хоче рватися у бій. Тут ще Павлина із боку дивилася на нього своїми заворожуючими очима.
- Може, ще? – прошепотіла вона до відважного воїна Червоної Армії.
Але тут увірвався у двір віліс командира полку, майора Рогатнікова, і він заволав на весь хутір:
- Чому не в бою? Хто командир бойової машини? А-а-а, це ти знову, Підшипників? Відправлю у штрафбат! Вперед, на ворога!
І прийшлося Підшипникову знову нестися у бій, згадуючи гарну дівчину Павлину, а для друзів просто Паву.
Отак із зупинками дібрався Підшипників до Берлину і в званні «Освободитель Европы от фашизма» демобілізувався у 1949 році і повернувся додому.
Але удома його ніхто не чекав, бо він був із дитбудинку. Та і прізвище йому придумав завідуючий дитбудинку, любитель техніки. Влаштувався працювати слюсарем на автобазі і ретельно готувався вступити на курси автомеханіків, бо з освітою у нього було шість класів і сьомий коридор.
Та щось його гнітило. І хоча дівчата і молоді жінки липли до нього на автобазі, але він не йшов на близький контакт. Щось його зупиняло. Він згадував чомусь великі очі Павлини і як вона пригорталася до нього на сіні.
І непомітно для себе він почав пригадувати, де вони тоді із бойовою машиною опинилися. Бувалі люди знають, що водію досить один раз проїхати по дорозі, і він вже її запам’ятав.
Отак і Підшипників. Коли він дістався районного центру, який вони звільняли у 1943 році, то вже знав, куди потрібно їхати. Дорога сама привела його до цього хутора, де колись Підшипників зупинився на мить.
Він підійшов до хвіртки, у дворі бавилися діти, двоє дівчаток і хлопчик. Вони перестали гратися, підняли голівки і дивилися на незнайомця. У Підшипникова тьохнуло щось у серці, бо на нього дивилися дві маленьких Павлини і сам Підшипників.
В цей час з хати вискочила Павлина і побігла до нього:
- Я знала, я знала, що ти повернешся! - вона пригорнулася до Підшипникова і цілувала його у обличчя і груди, плачучи від щастя.
Давайте зупинимося у цю щасливу мить, бо хоч це, мабуть, і єдиний випадок на усю Радянську Армію, але тим не менше і ми прилучаємося до великих почуттів Любові і Щастя і порадіємо за них, дивлячись на їхні щасливі обличчя.
25.07.2016 р.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
