Про героя нашого часу! Віталій Шевченко.
Давно хотів розповісти про мого друга Миколу Щасливого (це у нього такий псевдонім) та його подругу Клавку Кістяну Руку (так її прозвали на вулиці, де вона живе).
А чому б і ні? Ось, бачите, про всіх відомих і не дуже людей, журналісти у своїх газетах пишуть великі нариси і отримують за це пристойні гонорари. А я просто безоплатно, можна сказати, з загрозою для життя, бо коли Клавка взнає, то може добряче відметелити, довожу до всього товариства майже крихітки з її багатої автобіографії, щоб просто знали, яка достойна людина живе у нашому місті, на нашій вулиці.
Це вам не секретар горкома партії або начальнічек з якогось великого підприємства, а людина з вулиці, яка народилася і виросла серед нас і живе так само, як ми, на п’ятдесят гривень у день, надіючись, що, нарешті, прийдуть нові Ющенки чи Порошенки і життя розквітне, як у якогось поміщика.
Про його художній образ нам усі вуха продзижчали у школі наші любі вчителі на уроках літератури, розповідаючи про героїв Івана Тургенєва або Панаса Мирного.
Так от я про своїх баранів. Звернули всі увагу на Клавку, тоді вона була просто Клавка, ще без Кістяної Руки, коли вона охмурила Миколу ( він тоді теж був ще не Щасливим) Онопченка і женила його на собі.
Він завжди був якийсь як не з цього світу, коли ми билися із хлопцями з сусідньої вулиці і до нас вже почала підпрягатися і сама Клавка, починаючи випробувати свою руку, або ходили у походи на річку або на Хортицю, то він не вилазив із своїх бібліотек, або стояв на вулиці стовпом і дивився на місяць, щось шепочучи собі під носа:
- З твого лиця я пив воду… Ні, краще так: Я воду пив з твого лиця! Стоп. Це я вже десь чув!
І ось тоді його і застукала Клавка. Вона одяглася у кращу свою сукню, побувала у палекхмахерській і з’явилася перед Миколою, він якраз у газеті утнув свого першого вірша і підписався: Микола Щасливий.
- Онопченко це дуже просто. Крім того, пів вулиці Онопченки. А так я один. Щасливий. – пояснив він мені.
Вона підійшла на вулиці і стала перед Щасливим. Він якраз рахував зірки на небосхилі. І тут перед ним з’явилася голівка Клавки у новій сукні із палікмахерській з нашої вулиці. Підстриг і уклав її волосся сам Абрам Мойсейович, веселий товстунчик, який це робив нашим батькам, коли вони були ще нежонаті.
- Я тобі, Клавочка, зроблю за півціни, бо ти теж Мойсеївна, як і я, - заспівав їй на вушко майстер гребінця та ножиць.
- Ні, заплачу скільки треба по прейскуранту, аби тільки хлопці зупинялися біля мене! – відповіла Клавка.
І ось тепер стояв біля неї Микола, високий, блакитноокий, чорновусий, ну, прямо тобі живий запорозький козак, і не зводив з неї очей.
- В тебе така гарна зачіска! – промовив Микола, вже Щасливий.
- А я уся така! – відповіла Клавка, торкаючись рукою до своїх грудей. – Подивишся?
І я повинен сказати вам, дорогі читачі, що в нашому нарисі саме тут з’являється перша лакуна. Що там було, ніхто не знає, але після цього Микола з Клавкою побралися.
Ми тільки помітили, що Клавка почала активно відпрацьовувати удари ногами та руками і особисто по перехожих чоловічої статі.
Одного разу її занесло у наш парк відпочинку та розваг імені Анжели Буряк і в бійці, яка виникла між місцевими хлопцями і тими, хто всунувся на нашу територію і почав приставати до наших дівчат, то Клавка перебила всіх супротивників, вперше піднявшись над всіма нами.
Дуже був задоволений завідуючий парком Аристарх Аристархович, бо тепер ніхто не зривав його заходів, а тренер по фізкультурі Боніят Гурзуфович терміново повів Клавку до своїх спортивних лікарів перевірити, що це за диво з’явилося у нього в секції.
Лікарі перевірили і сказали, що в неї під час несподіваного психологічного струсу виділяється гексорінодербитова кислота, яка йде в руки і ноги, і вони перетворюються у такі сталеві кінцівки, що краще під них не потрапляти.
Цього не знав один місцевий мажор. Він їздив по тротуарах наче по дорозі і там зупиняв свою круту тачку. І якось перед вікнами Клавки він в’їхав в тротуар і розігнав дітей. Клавка побачила це з свого вікна, вийшла і так спокійно його спитала:
- Тобі, що, повилазило? Куди це ти заїхав?
Здоровань остовпів, якась дівуля робить йому зауваження!
- Йди ти в сраку! Хто ти така?
І після цього Клавку не можна було зупинити. Вона поклала мажора біля його машини, відкачали тільки спільними зусиллями лікарі, які понаїхали з усіх усюд. Відірвала від його машини бампер і закинула у найближчий підвал, щоб не їздив по тротуарах. Навколо водії машин, які теж розмістилися на тротуарі, миттєво ускочили у свої тачки і щезли.
А коли набігла охорона, то вона їм теж показала де раки зимують. І пішла до себе додому.
Прилетів увесь районний відділ поліції, прикуплений олігархом. Але навколо машини мажора стояв насуплений і мовчазний люд з вулиці і начальник районної поліції зрозумів, що собі краще буде, коли вони тихенько уберуться до себе у відділок і далі берегтимуть у своїх кабінетах законність і право від людей.
А тепер на закінчення розлогого життєпису Клавдії Мойсеївни Онопченко напишу, що коли, нарешті, Клавці захотілося мати дітей, то вона народила двох дівчаток і одного хлопчика чоловікові і, щаслива, тепер займається справами молодої мами.
- Виховаю таких, як я сама! – сказала вона мені.
Так і буде, бо Клавка на вітер слів не кида.
07.09.2016р.
