Перший бій

---

      В чотири години, коли вже почало сутеніти, надійшов наказ наступати. Командир відділення Петро Юхимчук нагадував своїм солдатам:

• Не загубіть зброю, бо тоді будете відповідати!

      Молодий, кволий, вісімнадцять років, солдат Васильок Матрьонін міцно тримав ручний кулемет, він був першим номером, повний диск в кулеметі, ще два в коробці, важкувато, його другий номер з гвинтівкою, теж два диска та ще 150 набоїв до гвинтівки, і йому непереливки, немолодий, прислали звідкись з тилового обозу. Перший раз в бою, тримається за Васильком.

• Нас будуть підтримувати танки! – обнадійливо гукнув ще Юхимчук і першим видряпався з траншеї. Негусте воїнство рушило за ним.                                       

Дійсно, звідкілясь збоку прогуркотіли танки, стріляючи кудись навмання вперед, а за ними, намагаючись не загубитись в темряві, і тримаючись за цим гуркотом, пішли солдати.
      Васильок нічого не бачив, бо вже за три метри темрява цупко відгородила його від усього світу, хтось біг поруч, лаявся, і стріляв навмання. Васильок і собі натис гашетку, поливаючи чорну темряву і намагаючись не зіткнутись з тим, хто біг праворуч. Італійці їх помітили і почали стріляти у відповідь.
      Васильок розстріляв диск, перезарядив і знову відкрив вогонь. Попереду трохи посвітлішало. Коли підбігли з другим номером поближче, побачили – горить підбитий танк, з люка висунувся водій, вбитий, волосся на голові рухалося від вітру.
      Пробігли з другим номером далі у темряву, у Василька закінчився і другий диск. Згадав, що бачив біля танку у вбитого солдата диск з набоями.  Крикнув другому номеру:

• Ти стріляй, а я заберу диск!

Передав йому ручного кулемета а сам мерщій назад за диском.  По своїх слідах повернувся до солдата, дійсно лежить на снігу, вже його трохи замело, намацав диск, витяг. Не пам’ятав його прізвища, тільки згадав, як той радів на тому тижні, коли отримав листа з дому, в там ще й фотографія сім’ї була, показував усім.
      Схопивши диск, побіг назад, щоб не загубитися. Добіг туди, де залишив другого номера, побачив, що той лежить нерухомо на снігу. Вбитий.
      Витяг з-під нього кулемет, випростався і тут його щось ударило у чоло, він заточився і впав, провалюючись у суцільну темряву.
      Коли прийшов у себе, навколо було тихо, тільки сніг рясно падав на землю та неподалік височів силует танка. Зробив спробу встати, не зміг, ноги не слухалися. Вирішив повзти назад у тил, а щоб не заблукати, доповз до танка, вибрався на колію, що тягнулася від нього і поповз по ній назад, міцно тримаючи ручний кулемет, щоб не загубити.
      У голові паморочилось, чомусь ще боліло у боку тай права рука була якась не своя. Та нічого було робити, щоб не замерзнути у полі, треба повзти до своїх.
      Скільки проповз, не знає, але через деякий час, минаючи вбитих, уткнувся в солдата, що сидів прямо на землі, а навколо нього була калюжа крові.

• А, це ти, Васильок, - тихо сказав солдат і він впізнав ройового, - допоможи мені. Поранило у живіт.
• Я не можу піднятися, - винувато відповів Матрьонін, - ноги не слухаються. Коли доберусь до наших, пришлю санітара. – і поповз далі.

Нарешті попереду побачив якісь вогники і почув чиюсь мову. Загукав до них. Зразу же прибігли двоє солдатів. Понесли у палатку до лікаря. Там перев’язали голову.   

• В тебе куля зачепила якісь рухові центри, - пояснив лікар.

      А ще перев’язали праву руку і бік, бо виявилося, що розривна куля влучила у диск, розірвалася і осколками зачепила його. Якби не той диск, то не приповз би тепер Васильок до своїх.