Дякую усім, хто прилучився до створення цієї книги! Віталій Шевченко.
Цього самобутнього письменника я відкрила для себе зовсім випадково, на одному з літературних інтернет-ресурсів. Помітила його серед багатьох інших, відомих і не дуже, творців сучасного українського літературного процесу. Втім, недаремно кажуть, що випадковостей не буває: колекцію моїх улюблених творів поповнила добротна історична проза, ну а я знайшла друга…
І ви, шановні читачі, вже також його знайшли, раз тримаєте в руках цю ошатну книжку.
Запорізький історик, краєзнавець та літератор Віталій Іванович Шевченко цього разу підготував для шанувальників художнього слова напрочуд задушевну та зворушливу книгу із символічною назвою – «Шляхи, які ми вибираємо».
До збірки оповідань Віталія Шевченка увійшли твори різних творчих періодів, умовно їх можна поділити на три групи: новели на історичну тематику, оповідання про сучасність та фантастика з елементом містики. Невипадково з усіх літературних жанрів автор обирає саме «малу форму», він намагається писати якомога стисліше, при цьому створюючи та максимально розгортаючи цілісний образ. Відповідно до жанрових канонів, письменник ставить своїх героїв у незвичайні життєві обставини, причому часто-густо такі історії підказує саме життя. Отож, атрибутика в творах присутня – побутова, подієва, психологічна.
Як історику, Шевченку дуже важливо передати історичне тло, деталі, нюанси, щоб читач повною мірою відчув отой подих минувшини. Проте цей історичний антураж письменник не прив’язує штучно, не насаджує читачеві, радше навпаки, легко, буквально кількома штрихами підказує ситуацію.
Проблематика цих оповідок перегукується з сучасністю, адже людські долі і зараз «обпечені війною»… Герої оповідань на сучасну тематику – бійці АТО, спортсмени і просто пересічні люди – це сильні духом особистості, що шукають себе та своє місце в цьому світі.
Не менш цікаві фантастичні оповідання, коли вигадані факти й цікавинки не лише створюють захопливу оповідку, а й слугують поштовхом для переосмислення дійсності. Наприклад, в оповіданні «Біля входу в Аїд» ми спостерігаємо цілком реальну контору, з її бюрократією та хамським підходом до клієнтів. Рисами антиутопії наділена новела «Розбурхали», а в «Старій іконі» піднімається питання віри і Божого прикладу.
Кілька слів хочеться сказати про героїв оповідань. Віталій Шевченко змальовує дуже цілісних персонажів, причому щоразу підкреслює, що це пересічні люди, які потрапили в незвичайні обставини. Їм віриш тому, що вони не картонні, а живі, прості і близькі. Чоловіки у оповіданнях Шевченка сміливі та благородні, здатні на рішучі вчинки.
Окремим персонажем виступає природа. В «Барса-кельмесі» це особливо помітно: персонаж, ворожий людському щастю – гнітючий острів, наче ще одне географічне підкреслення безвиході.
Особливо привабливі жіночі образи. Героїні сильні в своїй слабкості, якби парадоксально це не звучало. Всіх їх об’єднує спільна риса – дівчата готові боротися за своє щастя і йти наперекір негараздам. Про жіноче щастя знає навіть юна Вірка («На зорі життя»), дівчинка заглянула в майбутнє і попросила в долі доброго чоловіка. І баба Фроська, і Сарка, та навіть повія з «Останнього візиту» несуть в собі чисте жіноче начало.
Не можу не згадати свою улюблену героїню – Гапку-пришелепкувату («Гапка, Хаєчка та Микола»). Сільська простачка виявляється розумнішою за ворогів, і як нагороду за милосердя, сміливість і кмітливість, Гапка отримує красеня-чоловіка та щасливу сім’ю.
Віталій Шевченко – дійсно майстер епізоду, просто насолодіться діалогом Гапки і поліцая, відчуйте моменти порозумінь героїв, зізнань і завважте на прикінцеві авторські висновки.
…Як писав французький романіст та літературний критик А. Франс, будь-яка історія без кохання прісна. «Мала проза» Віталія Шевченка щедро приправлена цим почуттям. А ще – доброзичливим авторським гумором, непересічною увагою до життя, до його подробиць, до людей. Бо навіть за манерою зупиняти розповідь на щасливій миті ховається щире вболівання письменника за людські долі.
Про що ж оповідання Віталія Шевченка?
Про щастя. Про те, що навіть в найчорнішу годину треба зберегти людяність. І тоді обов’язково прийде злагода, радість і кохання.
Тетяна Зарецька, журналіст, м.Івано-Франківськ.
