Дух свободи

Трохи сповіді та роздумів


Дух свободи.
Народжений вільним. Дух свободи сидить в мені із раннього дитинства. Я ніколи не ходив у дитсадок. Ніколи не визнавав ніяких режимів: ні домашніх, ні державних. Батьки йшли на роботу, вішали на двері амбарний замок. А я перебував у щасливих обіймах Морфея. Вволю виспавшись, прокидався, вмивався й через одвірок в кладовці вишмигував на вулицю. Далі – поміж городами мій шлях ішов до дідусевої хати. По дорозі я обов’язково спілкувався з маленьким телятком, яке на моїх очах перетворилося в чималого бичка. Він радісно бекав, біг підтюпцем до мене наскільки дозволяв цеп, терся об мене, а я чесав те місце, звідки в нього невдовзі з’явилися ріжки. З моїм однолітком стався прикрий випадок, він теж хотів погратися з бичком. Але бичок не признав чужого і перетворився в розлюченого бугайця. Я ледве заспокоїв свого рогатого друга.
Так пробігав я по білому світу диким тарпаненям. Та першого вересня мене впіймали, загнуздали, тобто вдягли в шкільну форму і відвели до школи. Це був жахливий удар по моїй свободі. Треба було вставати за годинником, іти до школи, яка знаходилася за тридцять метрів від дому, через вулицю, відсиджувати уроки та ще й робити домашні завдання. Це був якийсь жах. Перша чверть пройшла в моїх та маминих сльозах. Чим це могло б закінчитися сказати важко. Але я дуже швидко відчув смак до навчання. Ні, не до школи, а саме до знань. Регулярні вилазки на піч та горище закінчувалися появою все нових та нових книг. Я навчався з випередженням по маминих шкільних підручниках. Мама була вчителькою в тій же, двокласній за кількістю приміщень, чотирьохлітній малокомплектній школі. Тобто, в одному класному приміщенні одночасно навчалися 1-й та 3-й класи. Я засвоював і ті й ті уроки. Познаходив підручники своїх старших сестер. Так я майже одночасно ознайомився зі сталінським, хрущовським та брежнєвським варіантами нашої історії. Так що, спілкуючись з деякими єретиками чи догматиками, я добре знаю, в якому віці чи епосі зупинилося й закам’яніло їхнє світосприйняття.
Пізнання світу, пошук інформації стали моєю головною справою.
Завжди коли був вибір, чи в напрямі кар’єри, грошей, популярності, я, ні на хвилину не задумуючись, вибирав свободу. Будь які спроби загнуздати або приручити мене закінчувалися нічим. Мене обирали або призначали комсоргом, профоргом, старостою, замісником головного лікаря і врешті-решт, махнувши рукою, відпускали на волю. Особливо вперту боротьбу за мою душу вела комуністична партія, то ладком то тиском, вона вперто пробувала залучити мене в свої члени. Та все даремно. Я дуже ввічливо викручувався і відкручувався. І це на фоні черги моїх геть не шановних колег, які просто мріяли стати членами. І саме вони стали чемпіонами по зміні партійних білетів. Рабство, як і воля – воно в генах.
Я ніколи не був дисидентом, але завжди мав власну думку й не пер на рожен, але й без страху її висловлював. Це діяло. Адже кожен судив по собі і вважав, якщо людина не боїться, значить у неї є якась волохата рука. Руки не було. Але була байдужість до грошей, посад, нагород. Тобто ні за що було причепитися, знайти слабинку.
Я сповна користувався тим місцем, ладом і країною в якій жив. Адже радянська влада гарантувала кожному шматок хліба й дах над голово, за умовою виконання певних ритуалів: відвідування безкінечних зборів, цілковите й повне схвалення (пресловуте «одобрямс») чергового зигзагу в політиці партії, присутності на мітингах. В цілому це було нудно, пізніше вже смішно, але цілком терпимо.
Суспільні науки давалися мені дуже легко. З діамату я полюбив діалектику, це якраз та допитлива дитина, яку даремно вилили разом з водою мраксистського мракобісся. В істматі все було досить убого й примітивно, але в самому кінці там був малесенький розділ, в якому говорилося про формування всебічно розвиненої людини майбутнього, про що зараз ганебно забуто. Так що, цілком скористувався народною мудрістю: «Нема лиха без добра». Багато чого з духовного було заборонено, чимало такого про що ми взагалі не здогадувалися, а інше – замовчуване й напівзаборонене – пізнавали навпомацки. Але ж яким смачним був той заборонений плід! Наприклад: «Лезо бритви» чи «Майстер і Маргарита». Ми досконало володіли здатністю читати між рядками. Той хто виріс в умовах свободи цього ніколи не зрозуміє.
Та те що шукаєте ви, завжди знайде вас. Величезною віддушиною була авторська самодіяльна та туристична пісня. Романтика походів, особливий дух, дружба, впевненість у товаришах. Наш маленький мікрокосм, оминаючи побут середовища, вів, єднав нас з великим макрокосмосом. З тих пір незмінним лишається, передане й дітям, презирливе з огидою ставлення до «гнусных нытиков» - мерзотних скигліїв - скавуліїв.
Велике значення в моєму вихованні, відчутті й потребі свободи відіграли люди, які мене оточували. Головне, що це були люди дорадянського виробництва: дід 1888 та батько 1912 років народження. Майже неприємною лайкою звучало в устах діда: «Він не хазяїн», в значенні «не працьовитий господар, власник». Радянська влада встановилася в Сірогозах в кінці 1921 року, а тоталітарною система стала вже у 1930-роки, які й дали найбільш покалічене покоління. Дуже важливо – вільний дід. Три покоління рабів – це катастрофа. У Шевченка дід народився вільним і Тарас Григорович все своє життя – і в кріпаччині, і в солдатчині залишався внутрішньо вільним. А ось у дворянина Пушкіна, навпаки, весь час вилазили дідівські та прадідівські рабські гени. Порівняйте: «Борітеся – поборите» та «Смирись Кавказ» і т.д. Але головне – це гени, їх «дустом не витравиш».
Поклик волі. Звичайно ж свобода – це в першу чергу особиста відповідальність, повага до себе та інших і визнання також права на свободу за іншими.
Всяке явище має й іншу сторону. Близьким, але ширшим за значенням є воля. Воля як простір, безмежжя неба, сонця, відкритість землі. Тоді в приміщення, хату ховалися тільки від негоди; їли, спали в теплу погоду лише надворі. Та й загорож тоді майже не було.
Воля це ще й власні бажання, часто не підвладні й непідконтрольні розуму. Іще одне значення – як наказ, нав’язування свого бажання, бачення й розуміння світу іншим. Тоді вона переростає в свою протилежність – у сваволю, самодержавство, «самовластье». Довго затамоване, подавлене відчуття втраченої свободи може вирватися на волю у вигляді сваволі-розбою, бунту. Це друга сторона того ж явища – рабства. Звичайно в рабства є маса достоїнств: безвідповідальність, приємно «бути таким як всі», відчуття «рівної», вирівняної, тюремно-казарменої рівності, майже справедливості, відчуття себе малою частинкою чогось, хай сумнівно, але великого, не треба думати, приймати рішення – лише виконуй і погоджуйся. Красота!
Слабкість сили в тому, що вона вірить тільки в силу. Але туго загвинчений казан без віддушини обов’язково зірве або кришку або піддон. Ще Конфуцій сказав, що м’яке сильніше за тверде.
Вірною сестрою свободи є власна гідність й повага до інших. Егоїсти люблять лише себе, шляхетні поважають себе та інших. Вони не принижують і не принижуються. Лише дрібнота намагається вивищитися, пригнувши інших, у шляхетних є інші способи – вони знають власну ціну.
На мій погляд співвідношення активно-вільних і покірно-байдужих, десь, один до десяти. Покірні забезпечують стабільність, вільні – розвиток. Для того щоб існувала тиранія треба постійно нищити вільних людей, або фізично, як робив Сталін, або відпускаючи на волю в козаки, чи в еміграцію як на початку 20-х та 90-х років. Природа постійно намагається відновити цю рівновагу. Закривши наглухо СРСР, Сталін, сам того не бажаючи, зробив так, що, попри постійні репресії, в країні почав зростати прошарок внутрішньо вільних людей. Вони й протяг свободи врешті й зруйнували СРСР.

Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
Свидетельство о публикации № 15174 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Трохи сповіді та роздумів


Краткое описание и ключевые слова для: Дух свободи

Проголосуйте за: Дух свободи


    Произведения по теме:
  • Моно- чи поліфонія?
  • Пошуки шляхів до розуміння Бога
  • Матрасік
  • В тобі душа моя, вимірюю я час
  • Етюди оптимізму
  • «Безбожні» думки віруючої людини. Прискорило написання цього есе стаття С.І. Скорик про творчість В. Челишева та переписка з В.А. Жадько.
  • Влада
  • Продовжуємо підбірку висловів розумних людей про владу
  • Осанна Вірі
  • Зі святом Вас, дорогі жінки. Віри, Надії, Любові, Мудрості.
  • Наші перші Любомудри
  • Розмова про перших мудреців та філософів народжених на землі України
  • В позачассі
  • Спроба поділитися відчуттям позачасся, Царства Небесного, й роздумами про цей стан. Юрій Безух.
  • Чотири віки чоловіка
  • Вірші-казка по старовинним легендам: Бог, чоловік, пес, віслюк та мавпа. Про принади кожної житєвої пори. Східна мудрість і життєвий шлях. Юрій Безух.
  • Сьомий доказ
  • Роздуми про потребу віри та особистий шлях до Бога. Якщо людина дозріла до розуміння віри та Бога, значить, вона достойно пройшла свій попередній шлях. Юрій Безух.

  • Светлана Скорик Автор offline 2-05-2018
Интересно было прочитать, как оцениваете "дух свободы" именно Вы, Юрий Валентинович. Как я и ожидала, тоже не академически, "над схваткой", а со своего боку. Но это тоже хорошо. Это показывает, что на сайте рот не зажимают и высказываться могут все, если соблюдают Этику сайта.
Мне пришлось убрать только последнее предложение, и даже не из-за того, что оно выходит из темы личных воспоминаний и истории СССР на майданчик сегодняшних событий, а просто из-за того, что это прямое нарушение последнего предложения пункта 4 "Этики": "Также никакого национализма и превосходства одного народа и языка над другим, высказываний и произведений, пробуждающих вражду между наций, в том числе ненависть к России, на сайте не допускается". Вы вправе испытывать к нынешнему государственному устройству соседней страны всё, что пожелаете, но выносить эти чувства на сайт недопустимо. Из-за подобных высказываний Виталия Ивановича только что навсегда ушли с сайта два замечательных автора, и Вы не могли этого не видеть. Будем продолжать нагнетать атмосферу и развалить сайт? Чтобы все разбежались в разные стороны?
Что касается собственно воспоминаний, мне очень по душе пришлись Ваши детские впечатления. Так живо, ярко, таким сочным, народным языком написано - замечательно! Но личные оценки достаточно противоречивы и могут вызвать серьёзное недоумение.
Почему благодаря Сталину "почав зростати прошарок внутрішньо вільних людей"? После Сталина прошло четыре десятилетия, за это время родилось несколько поколений, не только имеющих возможность бывать за границей (особенно в соцстранах) и общавшихся с иностранцами у себя в стране (мы широко распахнули двери для студентов из стран Азии, Африки, Латинской Америки), но и "внутренне свободных", если брать Вашу мерку. Начиная с моих школьных 70-х, я не встретила вокруг себя ни одного убеждённого комсомольца или коммуниста. Все делали вид и сидели на собраниях, даже не будучи комсоргами, старостами, профоргами и другими активистами. В то же время эти все как раз-таки и не имели "байдужість до грошей, посад, нагород". Т.е. зависимость здесь прямо обратная тому, что Вы связали в своём рассказе воедино.
Я с собраний при любой возможности сбегала. В активистах не была. Деньги, награды, должности - мне фиолетово, всегда была к этому равнодушна. Есть - хорошо, нет - тоже хорошо, не это главное. Но сама идея равенства людей и справедливой оплаты их труда, независимо от собственности, идея всестороннего развития человека ("моральный кодекс"), братства и дружбы всех народов и равноправие всех языков, то, о чём мечтали люди задолго до Маркса, но впервые было оформлено в виде серьёзных разработок им и основанным им I Интернационалом трудящихся, это как раз то, чем я дорожу и что нельзя, недопустимо выплёскивать с мыльной водой после разбора СССР "по косточкам".
Возможно, ещё долго будут пытаться навязать взгляд на СССР и на учение о социализме именно в таком ключе, как пишете Вы и Виталий Иванович. Кстати, не только у нас в стране, то же самое сейчас прививается и в России, поскольку у власти либералы. Я понимаю, что это случилось не на голом месте, а было обусловлено тем, что целые поколения воспитывались двойной моралью: на людях исповедовали марксизм, в душе носили идеалы богатства и собственности. Хотели стать "хозяевами". Теперь получили такую возможность, и хочется отыграться за то, что приходилось двоедушничать. Но я-то не двоедушничала и то, что считала справедливым, то ценю и сейчас: равенство, братство, всестороннее развитие, социальную защищённость, бесплатную медицинскую помощь, справедливое распределение собственности (и нечего продавать и застраивать береговую линию, где могли бы отдыхать все люди, дачами и заборами, как это делается сейчас!). Да и пресловутая система планирования напрасно зарублена на корню, элементы планирования крайне необходимы для правильного ведения хозяйства. Я уж не говорю о возможности обучать детей и выпускать книги на родном языке - в мои 70-е и 80-е магазины были завалены книгами на украинском, язык преподавался даже в каждой русской школе (хоть и была возможность этих уроков не посещать), школ с обучением на украинском было очень много ( в сёлах - все, в райцентрах - большинство или, по крайней мере, половина). Это хоть и не совершенная, но достаточно развитая система равного подхода к языкам и обучению. Её надо было не отменять, а улучшать и развивать в лучшую сторону. А те, кто сейчас кричит о репрессиях и запретах на язык, поддерживает систему развала этого справедливого подхода и позволяет себе в комментариях высказываться в духе "чемодан - вокзал", т.е. "Вали из страны". Если моё отношения к идеалам социализма (идеалам, а не к тому, что было на практике) считается рабством, то за освобождение от вышеперечисленного спасибо всем крушителям в шляпу!
Много ещё в чём сказывается однобокость, но не буду анализировать. Это просто комментарий, а не анализ.
  • Юрий Калашников Автор offline 2-05-2018
"А ось у дворянина Пушкіна, навпаки, весь час вилазили дідівські та прадідівські рабські гени. "
"Егоїсти люблять лише себе, шляхетні поважають себе та інших. "

Только две цитаты. И какое неуважение к другим ( к Пушкину). Это и есть "дух свободы"?
Довольно эгоистично, я вам скажу. Только за это 1 звезда от меня.
  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 3-05-2018
Видите, Светлана Ивановна, значит я все-таки не зря написал, точнее рискнул напечатать давно написаное. Вы что-то свое раскрыли. А о том что покойник был здоров, наверное спорить не стоит.
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:


   
     
Дух свободи