Де співають готські діви?

---

Де співають готські діви?
Заспівали готські діви красні
На березі синього моря.
Слово про Ігорів похід. (переклад М.Рильського)
Мало який шматочок суші на нашій планеті може гордитися такою давньою писаною історією як наша Північна Таврія – Надчорномор’я. Перший її опис зробив сам батько історії Геродот, на картах Птоломея ми бачимо узбережжя Чорного моря з Герросом (Каланчаком) та Гіпакірісом (Великі Сірогози), останній починається з озера Бика, і разом впадають в Каркінітську затоку.
Морські карти – портолани, до 1665 року включно, скрупульозно відображають побережжя Чорного та Азовського морів і все той же Гіпакіріс, що витікає з озера та місто мертвих Некрополіс. На карті Річчі Зеноні 1767 року ми бачимо назви великих та малих річок, що впадають в Дніпро та моря. Тунман в своєму написаному у 1777 році «Кримському ханстві» добросовісно перераховує великі й малі річечки, що впадають в Дніпро та моря.
Та от дивина, в центрі степу – пустеля, Дике поле: немає ні подів, ні балок. Навіть на карті 1743 року, на якій уже є Каланчак та Чорний під, наш степ терра інкогніта – земля невідома.
І лише на Мілітарній карті по кордону Росії та Туреччини 1800 року ми вперше бачимо Агайманський під, нашу балку у вигляді річки, а на схід від неї балки (яри) та поди Когунли та Койчи. Але, що найбільше вражає та дивує, це назви. Наша балка носить назву Сююрюгоз а Торгайська – Тургаче. Тут же на карті курган Огуз. На всіх інших пізніших картах він має назву Агуска, а Козел, навпаки, - Агус. Тут же Козел названо Сююрю Гоз. Інформація приголомшує і змушує звернутися до знайомих татар і турок. Таких слів у їхніх сучасних мовах немає, але вони збереглися на чудесній карті «Призраки пришлого на карте Крыма», 2009.
Щоб не повертатися до цієї теми, скажу що в Північній Таврії протягом 500 років кочували різні тюркські народи та племена, які розмовляли не просто різними діалектами, а й різними мовами.
Той хто, як і автор цих слів, чимало помандрував Кримом одразу пригадає скелю Сююрю Кая, неподалік Соколиного, напроти Великого каньйону, а поруч з нею Сюндюрлю Каяси. Є ще дві скелі Сююрюгрем на Чатир Дазі та в районі Судака.
А тепер, підіймаючись від Каньйону по Ялтинській трасі в напрямі Бахчисарая, згадаємо історичні назви: Кучук Сюрень – Велике Садове, Біюк Сюрень – Танкове (тут все навпаки кучук – мале, біюк – велике), Сююрташ – Білокам’яне і врешті Сюрень – Сірєнь. Всі ці назви сконцентровані майже поруч.
Здавалася б су – це зрозуміло «річка», подібне сай – «мілина, брід, течія», ще слово «са», яке потрапило в тюркські мови з китайської, - «замок, палац», але тут назва зовсім інша «сююрю» – гостроверхий, а всі Сююрю Каї переводяться однозначно, як «гостра скеля».
Гоз, гез, коза – це око, щось подібне в російській мові «глаз». А найближче до Сююрю Каї село Соколине – Кок Кози «Сині очі», та й сама долина носить назву Коккозької.
Отже з назвою кургану Козел все зрозуміло «Гостре Око». Своє припущення, чому таку назву носить і найбільша в Північній Таврії балка, я вискажу пізніше.
Ми ж повернемося в гірський західний Крим на південь від Бахчисараю – одне з улюблених місць пішохідного туризму, країну печерних міст Дорі. Дорійцями звалися вихідці з Південної Греції. А ще цей куточок Криму називали Готією. Ох, як не любили германців-готів у Радянському Союзі. Навіть у наукових дослідженнях це слово брали в лапки. Та й знали ми про них вкрай небагато. З’явилися готи на півдні України на початку 2 століття нашої ери, розбили Малу Скитію і самі, в свою чергу, були розбиті гунами. Відомо, що вони розділилися на остготів та вестготів, останні дійшли до Іспанії і там дійсно розчинилися серед місцевих народів.
Насправді історія цих перших «варягів», які прийшли на нашу землю з берегів Балтійського моря й полишили високохудожню черняхівську культуру, значно цікавіша й варта нашої уваги хоча б тому, що на відміну від вестготів, вони зберегли свою автентичність і мову аж до кінця 18 століття.
Готи з’явилися в Криму в першій половині 3 століття. Вони одними з перших прийняли християнство, а Вульфіл (або Ульфіл), якого імператор Костянтин Другий (337-361) назвав «Мойсеєм нашого часу», створив готський алфавіт і переклав Біблію на рідну мову. На Нікейському соборі (325) був готський єпископ Кадма. Послідовником Вульфіла був висланий до Криму старець Авдій (337-361), який пішов у внутрішню гірську Готію і там почав засновувати печерні монастирі.
Так що гуни просто відтіснили готів зі степової Таврії частково в Крим, частково за Дунай. Відомо, що в 4-5-му століттях загони готських солдат стояли в Херсонесі, Дімерджі, берегах Азовського моря та на Перекопі.
З 6-го століття у Візантійських джерелах згадується Кримська Готія. Хоча готи й займали все північне передгір’я Криму центром стає область Дорі на південь від Бахчисарая, яка контролює шляхи на Ялту та Інкерман. Тут формується їхній військовий та духовний центр з містами-фортецями Мангуп та Сківерин, або Шиверин, чи Шурен, пізніше відомий як Сюйрен. У 8 столітті вони були підкорені хозарами, але вже в 787 році піднялося антихазарське повстання відоме з «Житія Іоанна Готського». Воно закінчилося поразкою готів. Але хазари зробили вірні висновки, знайшли спільну мову з правлячою верхівкою й надали Готії певну автономію. Входження у велетенську на той час хозарську державу мало й позитивні наслідки – почався розквіт торгівлі, виноградарства та виноробства, з’явилися мандрівні купці – кирджи.
Серед хазарської верхівки, яка сповідувала іудаїзм, почався розкол. Ті хто визнавав вчення Мойсея, але ігнорував безкінечні й дрібні тлумачення Талмуду, відокремилися й стали називатися караїмами. Уже кримські хани передали їм стародавні укріплення Кирк ор (сорок фортець), яке з 1669 року отримало назву Чуфут Кале – «Іудейська фортеця». Караїми завжди користувалися певними привілеями, їх брали на службу і хани, і литовці, а пізніше росіяни. Існує досить аргументована думка, що «ефіоп» Ганнібал (предок Пушкіна) насправді був караїмом.
З 9 століття Крим відчув загрозу від нових варварів – русів, і в 835 році хазари просять Візантію надіслати інженерів для відновлення та будівництва нових захисних споруд. Про перші походи русів, в тому числі князя Бравліна, згадує «Житіє Стефана Сурозького». Не дуже люблять згадувати історики, а тим більше богослови, що саме від язичників-русів прикрила Матір Божа греків-християн.
Після захоплення Таврії та степового Криму половцями-кіпчаками торгівля стає занепадати.
До приходу генуезців, готи контролювали весь південний берег Криму від Алушти до Балаклави. Гійом де Ребрук, залишивши опис Готії 13 століття, пише про сорок замків. Крім Сюйренської фортеці були укріплення-замки на вершинах Сююрю-Кая та Садик-Кая. В цей час Готія вела велику морську торгівлю, включаючи Персію та Єгипет. Генуезці витіснили готів з побережжя, але не стали чіпати гірську Готію, де існувала християнська держава Феодоро зі змішаним населенням: готи, алани, греки, італійці, вірмени. Причому поріднитися з князем Феодоро вважали за честь як європейські країни, так і Московія. Саме від нащадків цих князів походить рід Головіних, та й двоголовий орел потрапив у Москву з Феодоро. Але це вже відбулося після 1475 року, коли, турки після 6-ти місячної, осади взяли Мангуп.
Кримські хани відрізнялися віротерпимістю. Просто християнам доводилося платити більші податки.
У 1550-ті роки послом Австрійської імперії в Туреччині був Ож’є Гислен фон Бусбек. Він пише, що ядро татарського війська становлять 800 легкоозброєних готів, що вони християни і в них два головних міста Мангуп і Скивирин. До речі, це він перший привіз в Європу цибулини тюльпанів, насіння бузку (сірєні) та каштану.
У 1778 році з метою руйнації економіки Криму, за таємним наказом Катерини Другої (про нього не знав навіть Г.Потьомкін) вірнопідданий О.Суворов насильно вивіз з Криму християн, багато з яких загинуло в дорозі. Разом з депортованими народами до майбутнього Маріуполя прибув і митрополит Готський і Кафинський. В цьому місті та навколишніх селах ще в 19 столітті антропологи легко відрізняли високих, світловолосих, з довгим вузьким обличчям, орлиним носом та світлими очима нащадків готів від греків.
Кримські татари і зараз за зовнішністю відрізняють серед своїх співвітчизників нащадків степовиків кіпчаків, гірських готів та греків і генуезців з побережжя.

З кримськими Сююрю та готами здається розібралися, а в голові вперто крутиться ще щось. Звичайно ж, це красні готські діви «Слова» і ще щось… Відкриваю літописний звіт про Ігорів похід 1185 року і читаю, що трагічна битва відбулася в межиріччі річок Каяли та Сюурлій, причому остання згадана тричі.
Вчені й зараз дискутують що до точного місця невдалої битви, причому існують десятки варіантів їхньої локалізації. Звернемося до найбільш авторитетних видань «Слова».
«Половецька річка Каяла згадується у «Слові» п’ять разів. Вона названа і в Іпатіївському літописі. На березі Каяли військо Ігоря зазнало страшної поразки. В новітні часи ця назва річки не збереглася, тому її тлумачать по-різному. Найімовірніше, що Каяла – це нинішня річка Мокатиха, ліва притока Гнилої Долини (літописна Сюурлій), яка впадає в Казенний Торець, праву притоку Сіверського Донця (Слов’янського району, Донецької області). Битва Ігоря Святославича з половцями 10-12 травня 1185 року відбулася між Сюурлієм і Калкою. За іншою гіпотезою, Калка – це Кам’янка, права притока Сіверського Донця. Окремі вчені припускають, що Калка – це символічна назва річки скорботи, жалю, туги».
Ще є варіант від «кала» – скеля тюркською. Дійсно Святогірськ розташований на білих гостроверхих скелях.
Найвизначніший дослідник «Слова» Леонід Махновець, який, до речі, навчався у Верхньому Рогачику, помістив карту місця бою, а також нашого Солоного шляху.
Ось ми й добралися до готських красних дів. «По какой связи сия одержанная половцами победа могла доставить Готским девам Русское золото, сообразить невозможно» - дивується укладач першого видання «Слова» 1800 року.
У коментарі Л.Дмитрієва, 1983, читаємо: «имеются в виду крымские готы или тетраксисы, жившие в 12 веке на Таманском полуострове на берегу Черного моря. Очевидно, они имели торговые связи с половцами, и часть добычи, которую захватили последние в боях с русскими попадала к ним».
А ось коментар до видання 1985 року: «Речь идет о крымских готах, или готах-тетракситах, которые жили в Крыму до 18 столетия. В эпоху «Слова» готы поддерживали торговые отношения с половцами и, вероятно, имели с ними политический союз».
Отож факт зв’язків готів з Північною Таврією не викликає заперечень. Хоча після приходу половців «захирел и замер старый караванный путь из степного Крыма», життя продовжувалося.
Скориставшись нагодою скажемо, що ім.’я половецького хана Гза (Кза, Гзя, Коза) – знову ж таки «Око»
Відомо що грецькі й венеціанські (пізніше генуезькі) колонії були по всьому Чорноморському побережжю. Факт існування генуезькіх колоній в пониззі Дніпра в 13-15 століттях засвідчено багатьма історичними пам’ятками та документами. Збереглися легенди про княгиню Білозірку. Таємниче середньовічне місце Самис дехто розміщує в Білозірці. При розкопках у Великих Кучугурах, неподалік сучасної Василівки, було виявлено залишки мармурових будівель та металеві водогінні труби.
Надамо слово краєзнавцю Юрію Вілінову: «К западу от Лене де Каспари (Приморск) на участке возле устья речки Лозоватки на многих портоланах красным шрифтом написан топоним Готия. Генуэзские владения в Крыму именовались Капитанством Готия из-за существования в горном Крыму значительного этноса, который позиционировал себя как готы и составлял княжество Феодоро со столицей на горе Мангуп. С 8-го по 18-й век существовало готская епархия. Часть Северного Приазовья, принадлежащая Капитанству Готия, закономерно могла именоваться Готией».
Важливо, що наша дорога на карті 1800 року йде з Перекопу оминаючи під Сююгрем, через Агаймани – Сірогози – Білозірку далі до Балок (зараз село на схід від Дніпрорудного). Дорога вкрай цікава і важлива, й ми про це ще детально поговоримо.
На нашому шляху – Білозірка – важливий центр генуезької торгівлі, а далі – Балки, де знаходився один з головних середньовічних ринків рабів. Одним із головних товарів таврійських білозірських купців були раби. Взагалі, работоргівлею до 18 століття займалися переважно італійці, а також вірмени та євреї. І важливим шляхом цієї торгівлі була дорога Балки – Білозірка – Сірогози – Перекоп, або Чонгар.
Не будемо з презирством осуджувати ті часи, згадаємо, що работоргівлею бавилися й руські князі, а узаконене рабство найдовше зберігалося в Росії та США до 1861 року. При всьому патріотизмі «Слова» руські воїни мріяли про паволоки, красних дів половецьких і щоб «були б рабині по ногаті, а раби – по різані». Та й нині ми читаємо про дещо змінену, а іноді і явну торгівлю людьми.
Але ж купецькі каравани потребують охорони, від тих же кочових племен, які зовсім не проти поживитися. Як є торгові народи, про які я щойно згадував, так – і народи воїни, яких з задоволенням наймають як охорону. Такими воїнами були варяги північні та південні. Цілком можливо, що вже в ногайсько-турецькі часи, добросовісні та скрупульозні готи, були своєрідними контролерами, слідкуючи щоб найкраща частина здобичі потрапила до кримського хана.
Тож не дивно що готські охоронці використовували зручні та вигідні місця для створення тимчасових, а, можливо, й постійних дозорів. Одним з таких вкрай важливих місць був курган Козел – Сююрю Гоз, та і вся місцевість балки – річечки Сююрюгоз. Балка – це ідеальне місце, де можна сховатися в байрачних лісах, як нападникам так і купецьким караванам, до того ж тут є вода й досить дичини, але треба «держать глаз остро». Отож переклад першої зафіксованої документально назви нашої балки й кургану Козел Сююрю Гоз – Гостре Око, цілком логічний.
Юрій Безух, листопад 2018.


На закінчення вірш Віктора Соснори
Сюурлий

Налегла на Сюурлий
мгла –
лиловый чад,
замигала,
заюлила
юркая заря
над разливом Сюурлий.

Соловьи закрыли клювы,
но, в предвестье орд,
вытаращив очи-клювы,
воронье ревет
над разливом Сюурлий.

Прислонив щиты к телегам –
там казна и раб, -
дремлют правнуки Олега.
Богатырский храп
над разливом Сюурлий.

Хан Копчак полки скликает,
и крадется Гза…

Замолчала под клинками
ратная гроза
над разливом Сюурлий.
1959, 1985.