Матрасік

В тобі душа моя, вимірюю я час

Матрасік
На п’ятому курсі з нами жив араб християнин Іса з Йорданії. Перед випивкою, а було це не часто, він спочатку закусював, а потім випивав і завжди говорив: «Матрасік». Створював своєрідний захист для шлунку. Чимось подібним для зменшення, пом’якшення удару, своєрідним амортизатором, служать мати на уроках фізкультури.
Є багато засобів з допомогою яких, людина може пом’якшити замортизувати ті або інші події, «удари долі» та їх наслідки, які часто бувають просто попередженнями чи вказівками змінити життєвий напрям, відношення до життя.

Влада пам’яті над самовладдям часу.
Спочатку нам треба поговорити про час, скориставшись роздумами мудрих людей. Поговорити про час не як абстрактне філософське чи космологічне поняття, а про час існування, тривалість життя людини, як вимір життя і відношення до цього виміру конкретної живої людини.
Про час говорять по-різному: стріла часу, віяло часу, вузли часу, круговерть часу, поліфонія часу, магія часу.
Олександр Твардовський, який творив в атеїстичну епоху, помилявся коли писав:
Что долгих лет, их не бывает просто,
И девятнадцать или девяносто –
Не все ль равно, когда их счет закрыт.
Далеко не все одно. Коли людина виконала сповна своє завдання, освоїла свій простір і час, збудувала дім, посадила сад, виростила дітей, попестила онуків та ще й побачила правнуків – це достойно прожите життя й заслужена спокійна смерть, а зовсім інше – смерть у 19 років: полишені батьки, вдова і діти-сироти.
Час – фактично є активним буттям людини. Час не тільки міра її життя, воно простір її розвитку, - писав Карл Маркс. Тобто, наш життєвий простір обмежений часом нашого життя.
Кант писав про час, як форму внутрішнього відчуття, тобто споглядання себе й свого внутрішнього стану.
Звідси відчуття, що час для різних людей протікає по різному (В.Шекспір). Або, як сказав Х.Кортесар: «Час, як дитина, яку ведуть за руку, дивиться назад». Мова, звичайно ж, іде в першу чергу, про літніх людей, у яких більшість прожитих років уже в минулому.
«В тобі душа моя, вимірюю я час… враження від того що проходить мимо залишається в тобі, і його-то нині існуючий, я вимірюю, а не той, що пройшов й нічого не полишив», - говорив Августин Аврелій. Про це ж лаконічно сказав М.О.Бердяєв: «Є два минулих: минуле, що було і яке зникло, і минуле… яке існує в пам’яті нинішнього». В той же час Микола Олександрович говорив, що «існують люди минулого, люди майбутнього, люди вічного. Більшість людей живе в тих або інших розірваних частинках часу. І лише деякі прориваються у вічність».
«Вот уходит наше время» - співав Юрій Візбор. А куди ж відходить час? Він відходить в майбутнє, якого залишається все менше й менше, і в якому все менше друзів, добрих знайомих, родичів. Приходить новий, в чомусь чужий і незрозумілий, світ. Світ в якому для нас лишається все менше й менше місця. Не даремно фестивалі авторської пісні носять назву «Песни нашого времени». Пушкін з легкою зажурою писав: «Здравствуй племя молодое незнакомое».
Звернемося до Ліни Костенко:
Було все так, як вже не буде,
Як вже при них, а не при нас.

А все не так, як після того,
І все не так, як при тоді.
Ліна Василівна в своїй поемі «Сніг у Флоренції» показує зустріч молодості зі старістю. Спочатку переляк:
Безумний старче, моторошна тінь!
А у відповідь:
Ти молодість моя, а я твоя руїна.
Надалі йде спільне вивчення вже прожитого для старого, й ще не прожитого для молодого й розуміння, що за гріхи молодості обов’язково приходить розплата в старості. «Організм нічого не забуває» - ця істина добре відома медикам.
Так, я твоє завершення на світі.
Я наслідок усіх твоїх зусиль.
Всі наші справи знайдуть своє відображення в тому числі і в зовнішньому вигляді. Згинає до землі тягар прожитих літ:
Дивлюсь в провалля пережитих літ.
«Останній з могікан», роман який зробив Фенімора Купера всесвітньо визнаним. Так і зараз ми називаємо людей які пережили свій час, лишилися в тій епосі, яка промайнула й ніколи не повернеться. Це одне з джерел есхалотичного настрою. Відповідно до письмових згадок людство чекає швидкого кінця світу вже мінімум 6 тисяч років, тобто з моменту виникнення письма. Про попередні очікування ми просто нічого не знаємо. Ми пережили мінімум три таких очікувань в 1986, 2000 та 2012, не кажучи про цілком реальне наближення до Апокаліпсису під час Карибської кризи.
Оце прощання зі своїм часом і одним з «матрасиків». Наш час позаду й не варто чіплятися за майбутнє. Полишимо його дітям та онукам. А наш час залишиться назавжди з нами!



«Люди, мы стареем и ветшаем». (Р.Гамзатов)
З віком у людини загострюються її характерні риси. До декого приходить мудрість, духовний спокій, включаючи спокійне відношення до наближення неминучої смерті. Спокій дарує й праведне, правильно прожите життя, впевненість за дітей, які твердо стоять на ногах і можуть обійтися без нашої допомоги й підтримки, а також небажання стати їм тягарем, причиняти зайві турботи.
Пояснити це можна й такими причинами: суттєво зменшується яскравість світовідчуття, зниження гормонального фону призводить до певного збайдужіння, яскраві масляні фарби змінюються більш приглушеними акварельними. Щоб там не говорили, а душа старіє швидше за тіло. З іншого боку, хто багато бачив і багато пережив, того важко здивувати й схвилювати, світосприйняття приглушується, притуплюється.
Тіло теж все менше дарує радощів, частіше приносить прикрощі й вимагає спокою. Настає час не для дій, а для роздумів та споминів. А школа латиною й означає спокій, місце для роздумів.
В той же час, а це вже сигнал переходу від поважного до похилого віку, втрачається рівновага: життєві негаразди й дрібні виклики викликають неадекватну реакцію, не мобілізують а пригнічують. Душа й тіло не мобілізуються на боротьбу, а прагнуть спокою. Все частіше реакцією на зміни стає: «Дайте мені спокій. Не турбуйте, не тривожте мене». Або ж породжують буркотіння: «В наш час все було не так». Звичайно ж, мається на увазі, що було краще. Тобто фактично визнається, що настає «не наш час». Отже пора звільняти місце. Сучасна людина замордована не скільки реаліями життя, стільки ЗМІями, які з сатанинською насолодою вдовбують в голову нещасного обивателя, в першу чергу поважного віку, що не відривається від телевізора, чергову порцію лайна. До речі, вкрай шкідливу роль, тоді ще газетної інформації, чудово описали наші класики ще в кінці позаминулого 19 століття.
Сама природа наче полишає людину в її вже минулому часі. Виникає ретроградна амнезія, коли людина пригадує яскраві, начебто давно призабуті події в далекому минулому, а не може згадати, що було вчора чи кілька хвилин назад. Їй все важче орієнтуватися в сьогоденні. Власне воно для неї нецікаве, не таке, звідси стареча буркотливість і постійне, настирне порівняння: «в наш час все було не так», звичайно ж краще.
Це ми так лише кажемо – ретроградна амнезія, як забування чи незапам’ятовування нового, насправді все складніше. Переповнений мозок не лише відмовляється засвоювати нове, вже в принципі непотрібне, він очищається від усього сірого, буденного, незначного, залишаючи собі на втіху значне та яскраве.
В природі все нове тварини сприймають як потенційно небезпечне, включають цілий ритуал вкрай обережного ознайомлення. Досить хоча б подивитися на поведінку домашніх котиків.

Звідки ж починається відлік старості?
Звернемося до класиків. Шекспір писав про старість у 30-річному віці. І.Тургенєв писав про «бодреньких 50-летних старичков». Микола Гоголь вважав 40-річчя порогом старості. Кажуть, що людина, яка не поважає літніх людей не доживе до старості. Певною мірою це відноситься до Миколи Васильовича. Він з любов’ю та світлою тугою описав «Старосвітських поміщиків». В «Мертвих душах» ціла галерея літніх людей, які в юності були цілком адекватними. Наш геній, як ніхто інший, показав, що з віком у людини загострюються її характерні риси. «Мертві душі» поема про старечу деградацію, зразком якої є Плюшкін. В медицині є таке поняття як «синдром Плюшкіна». Практично кожному з нас траплялися такі бабусі (жінки живуть довше), які постійно тягнуть у дім всілякий хлам та непотріб, і якщо це міська квартира перетворюють її у звалище всілякого дрантя, яке не просто переповнює квартиру, а отруює своїм ароматом цілий під’їзд.
М.В.Гоголь сповна розплатився за ту безодню, в яку заглянув сам і показав іншим.
Повертаючись до поняття старості, як віку певних обмежень, ми повинні сказати про професійні обмеження. Якщо взяти художню гімнастику, взагалі спорт, балет, тут з професією доведеться попрощатися до 30 років. Військових відправляють на пенсію в 45. Коли говорять про підвищення пенсійного віку, чомусь не тільки забувають про тривалість життя в наших країнах, а про те, що людині після 55 років треба створювати особливі умови, як для людей з обмеженими можливостями. Зараз медики з тривогою пишуть що нинішнє молоде покоління починає старіти швидше за наше. Взагалі середня тривалість життя – це показник дуже специфічний. Він, в першу чергу, залежить від дитячої смертності особливо до 1 року. І коли ми говоримо що в 1897 році (перший перепис) тривалість життя в Росії ледве досягала тридцятирічного віку, то це було зумовлене, в першу чергу, високою дитячою смертністю. Ті ж, хто пройшов природний відбір, жили, нерідко, довше ніж їх слабосилі, вирощені на медикаментах онуки.
Олександр Довженко писав, що найбільш продуктивний вік для письменника від 50-ти до 60-ти років, хоча з будь-якого правила є виключення. Але ж вершина творчості Льва Толстого це «Війна і мир» та «Анна Кареніна», а не «Воскресіння» чи «Крейцерова соната». Візьміть юнацькі твори М.Свєтлова чи М.Тихонова, останній дожив до 80 років, отримав усі посади й нагороди, а найкраще написав у юності. Навіть Е.Золя вдарився на старість у моралізаторство та повчання, що позначилося на його творах. Старість – це обмеження!
Дж. Неру пояснює індійську трактовку чотирьох періодів у житті людини.
1. Невинність і безтурботність дитинства, отроцтво, юність – кипіння почуттів та захоплень; пора навчання та становлення особистості.
2. Період зрілості, утвердження особистості, в першу чергу створення сім’ї, це мирянське, світське, певною мірою міщанське життя в світі матеріальному. Лиш би не поглинуло геть зовсім, бо тоді не випливете.
3. Глибока мудрість зрілості, яка дається довгим досвідом страждань та насолод, вік суспільної та державної діяльності повчань та прилучення до духовного. Шлях від миру до Бога.
4. Перехід поважного віку в похилий, відхід від матеріального, аскетизм. «Старцы неподвижные, утратившие жизненную силу и творческий дух и больше всего на свете желающие покоя и сна».
Іноді, коли люди приблизно мого покоління, починають звично скаржитися, що щось забувають, швидко зробити вже не виходить, суглоби болять, голова крутиться, їжа не смачна і все взагалі не так, я їм пояснюю, що в цьому й закладено мудрість і доброту Господа нашого, або, якщо бажаєте, Природи. Це вік готує нам «матрасік» шляхом все більших обмежень наших почуттів, бажань, можливостей, світосприйняття життя, що різко й невідворотно змінюється; зменшується коло знайомих і взагалі можливостей для спілкування, страх стати тягарем, морокою для інших підводить нас до адекватного сприйняття «вічного спокою», що наближається. Все більше друзів знайомих, родичів уже на тому світі чекають нас, він немовби стає знайомим та обжитим, певною мірою звичним.
«Вічний спокій» уже стає не скільки страшним стільки привабливим. «Усі там будемо». «Пора звільняти місце іншим».


І все ж Радіймо! Бо нам неймовірно, фантастично повезло. Тому що ми народилися! Адже з точки зору статистики та теорії ймовірності це практично неможливо. Ми народилися не якоюсь пташкою, чи гадом повзучим, а людиною. Більш того ми народилися, якщо відкинути таке рідне для декого скигління-скавуління, в цілком благополучний час і в досить таки благополучній країні. Радій, живи, дивись, слухай, рухайся, думай врешті-решт і живи тут і сьогодні!
Живіть довго і щасливо! Живіть дуже довго. Та не дай вам Бог пережити свій людський вік і впасти в існування овочу.

«Напливе й на нас неосяжна глибінь часу, і тільки деякі, з найобдарованіших, ще піднімуть над тим безкраєм голову… чинитимуть опір небуттю».
Сенека.

Травень-червень 2019
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
Свидетельство о публикации № 16796 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


В тобі душа моя, вимірюю я час
Краткое описание и ключевые слова для: Матрасік

Проголосуйте за: Матрасік

(голосов:1) рейтинг: 100 из 100

    Произведения по теме:
  • Хто кого породив?
  • Віра, наука, філософія
  • Мудрість. Вузька дорога
  • Продовжуємо роздуми про смерть як стимул до життя. Професія лікаря вчить дивитися прямо в очі Смерті і чесно говорити гірку правду. Людське життя – це випробовування страхом смерті… Причому смерть
  • Думи мої, думи
  • Роздуми про особливості мислення представників різних варн. Спробуємо систематизувати розмаїття людського розуму, мислення. Перший тип – точечне, цяткове мислення. Лінійний тип мислення найбільш
  • Гомосфера. Життя людини
  •  Життя людини: дитинство, молодість, зрілість, поважний і похилий вік. Світ Праві, Яві і Наві. Людина суспільна, соціальна, людина фізична і духовна.
  • Діалектика здоров’я
  • Продовжуємо розмову про здоровя та болячкі особисті і спільні, суспільні.
  • Діалектика хвороби
  • про хвороби як іспит, попередження, покарання... Наші хвороби - це НАШІ хвороби. привід задуматися, змінитися і зробити крок до здоровя.
  • В позачассі
  • Спроба поділитися відчуттям позачасся, Царства Небесного, й роздумами про цей стан. Юрій Безух.
  • Варни, крізь час і простір
  • Роздуми про відчуття різними класами та верствами суспільства вічності та простору, їх відносини й сприйняття віри та релігії.
  • За мить до вічності
  • Роздуми про життя, час, вічність і останню мить перед смертю. Стрічка Мебіуса, безкінечність. Юрій Безух.

  • Виталий Шевченко Автор offline 7-06-2019
Чудово, Юрію Валентиновичу!
  • Безух Юрий Валентинович Автор offline 7-06-2019
Дякую, Віталій Іванович, а то я подумав, що молодь не зрозуміла, а старість злякалась.
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.