Життя як протистояння смерті

---

Життя як протистояння смерті

І


Є кілька давніх виразів.

Жити це значить умирати.
Наш перший крок це перший крок до смерті.

І тому подібні, які констатують той загальновизнаний факт, що кожна людина народжується, щоб прожити своє земне життя й померти. Коли людина усвідомлює свою смертність, це можна назвати другим народженням. Тих, кому дано це зрозуміти, на Сході називають двічі народженими, на відміну від основної маси людей, які стараються на цю тему, та і взагалі на будь-яку високу, чи занадто складну, не думати. Старанно оминають все, що може нагадувати про смерть. Тобто існують як тварини, яким не дано усвідомити власну неминучу смертність.
Розуміння обмеженості земного життя для розумної людини – це надзвичайно важливий фактор для її розвитку. Це розуміння того, що тобі дістався певний шанс, капітал, якщо хочете, й потратити його треба з максимальною користю. Максимально продовжити своє життя в часі і просторі. Це означає, що треба намагатися:

– прожити яскраве, насичене подіями, враженнями та роздумами життя;
– продовжити безсмертя роду, залишивши життєздатних нащадків;
– зберегти й передати нащадкам традиції та історію роду як частки народу;
– полишити добрі справи (дім, сад і т.д.);
– творчість: передати свій світогляд, враження, емоції, відчуття краси, роздуми, своє світосприйняття й світовідчуття;
– жити не лише тут і зараз, а у величному Всесвіті, розширюючи межі свого «я» в просторі та часі.

Список цей можна продовжити. Розуміння швидкоплинності відведеного нам часу надає смисл життю робить його наповненим, змушує не панічно чіплятися за його продовження, а наповнюючи його, протистояти смерті, боротися з нею.
Для мене зразком такої мужності безпосередньо перед лицем смерті була поведінка наших колег Олександра Бродецького, який добре знав про свої три смертельні невиліковні хвороби й вів себе виключно мужньо та достойно, та Павла Бауліна, який свою останню книжку-виклик, видану рівно за рік до смерті, назвав «Возлюбленный Смерти».
Для того щоб зрозуміти, про що будемо говорити, треба згадати, як нас вчили, основне питання філософії. Що первинне, дух чи матерія? Насправді практично вся світова філософія, як і духовна культура, переконує нас, що духовне первинне, «первичное» – вічне, правічне, одвічне. Кожну свою дію ми хоча б на рівні підсвідомого спочатку продумуємо – й лише тоді робимо. Інша справа, настільки це продумування продуктивне.
Древні вчені та філософи чудово розуміли, що, крім абстрактного світу математики, матеріального – фізики, є ще світ метафізики.
Навіть переважна більшість тих філософів, яких нам представляли як матеріалістів, визнавали існування Бога чи інших вищих сил, але вважали їхнє втручання й цікавість до нашого життя мінімальною.
Сучасна квантова фізика все більше втрачає межу між матерією, хвилями, енергією та полем. Вчені всерйоз говорять, що кожна елементарна частинка може бути цілим всесвітом, не кажучи вже про паралельні світи.
Кожна людина стикалася з якимись явищами, які не вміщаються в наш прагматичний матеріальний світогляд. Це так зване непізнане. Воно, власне, тому й непізнане, що не призначене для нашого земного матеріалізованого розуму. Зараз це дуже модна тема для найрізноманітніших спекуляцій, всіляких екстрасенсів, астрологів, цілителів, переважна більшість яких звичайні пройдисвіти й брехуни. Ті, хто справді стикався з задзеркаллям, дуже обережні й небагатослівні.
Прикладом того, що може існувати поза межами матеріального, є думка, адже для неї немає обмежень в просторі і часі. В індуській філософії виділяють три стани людини: життя, смерть і сон. Адже уві сні ми теж існуємо поза простором, і часом бувають віщі сни.
Врешті-решт, ми продовжуємо спілкуватися зі своїми померлими близькими, на відміну від живих, але колишніх товаришів, чиї шляхи розійшлися з нашими.
Та і в повсякденному земному житті з нами відбуваються постійні метаморфози.

Как мир меняется! И как я сам меняюсь!
Лиш именем одним я называюсь…
                         Микола Заболотний

…В нашем прошлом далёком,
Где и я был иной.
В мире круга земного,
Настоящего дня,
Молодого былого
Нет давно и меня.
                   Иван Бунин

Так, в міру наближення до фіналу земного життя, ми звільняємося від багатьох пристрастей, бажань, слабкішає зір, слух, пам'ять все більше байдужіє до сьогодення.
За земними, матеріальними клопотами важко повірити у вищість, вічність духовного в його безсмертя. Власне, це привілей людей духу, творців, митців, брахманів, яких 3%. 82% людей живуть виключно й тільки в матеріальному світі, в якому, як це не дивно, маса всіляких забобонів і т. п. Їх іноді досить грубо називають біороботами. Тих з них, які досягли «життєвого успіху», легко впізнати по захопленню виключно матеріальними благами.

ІІ


Ми ж слідом за Шекспіром спробуємо дізнатися:

Які нам сни присняться після смерті,
Коли позбавимося земних суєт.
      Шекспір. Гамлет, акт 3, сцена 1

Скористаємося чудовою книгою Ричарда Матісона «Куди приводять мрії». По-перше, це художній роман. Але як пише автор: «Лише один з аспектів роману є цілком вигаданим: герої та їхні стосунки. Всі інші деталі, за незначним винятком, виведені безпосередньо з дослідження за цією темою». А по-друге, в кінці книги на 7 сторінках автор помістив список, набраний дрібним шрифтом, сучасних досліджень про життя після смерті.
Автор пише, що одна з найсумніших речей у світі – те, що практично ніхто не уявляє собі, чого очікувати після смерті. Реаніматологи добре знають, що люди впевнені – атеїсти та щиро віруючи помирають легше ніж ті, хто сумніваються. Страх смерті – це більше страх вмирання, страх невідомості.
Далі в тексті буде суміш з авторських цитат, без лапок, та моїх коментарів і роздумів. Тим, хто зацікавиться й захоче розібратися, варто прочитати цю книгу, спочатку досить тривожну й страшну.
Згадайте Ліну Костенко:

Дев’ять день душа мається,
На десятий день призвичаїться.

Ми триєдині. Дух, душа й тіло. Наше тіло у земному житті складається з фізичного, ефірного та астрального тіл.
Ефірний двійник живе у фізичному тілі до смерті, а духовний двійник – в ефірному до другої смерті, коли душа повністю втрачає зв’язок з тілом. Це найбільш болісний процес, в якому важлива підтримка рідних і близьких, в тому числі молитвою, але не безутішним горем, яке тільки ускладнює ситуацію. Глибоке горе ближніх створює вібрацію, яка фактично завдає болю покійному, не дозволяючи рухатися вперед.
В останній момент душа пригадує все своє життя й очищається через добровільне визначення минулих вчинків і приходить до розуміння, хто вона насправді.
На Сході існує ціла «наука вмирання», завдання якої – полегшити як останні хвилини людини, так і її родичів.

Серце ваше нехай не тривожиться, ані лякається.
Якби ви любили Мене, то ви б тішилися, що йду до Отця.
                                               (Іоанн 14:27, 28)

Коли людина переходить з одного життя до іншого, це як перейти з одного місця на інше. Вона бере з собою все те, що мала. Про це Сведеборг писав ще в позаминулому 19 столітті.
Так і наші думки, вони або лишаються на землі, притягуючи й нас, або злітають до неба,

Чтобы Бог из наших лучших мыслей
Смог создать любовь и красоту.
                      Светлана Скорик

Матерія не більше, ніж енергія, що людському інтелекту здається статичною. Життя – стан свідомості, що сприймає цю енергію як матерію. Смерть – стан свідомості, що більше не сприймає її такою. Смерть – це переключення свідомості з фізичної реальності на духовну.
Справжнє життя – це процес становлення. Смерть – етап цього процесу. За життям не йде не-життя. Існує лиш єдина послідовність буття.
Люди не караються за свої діяння кимсь, вони караються ними самі.
Смерть – це лише продовження на новому рівні.
Хіба існування людини хоч якось змінюється, коли вона знімає верхній одяг? Так само вона не змінюється, коли смерть знімає верхній одяг її тіла. Вона лишається тією ж собою. Не розумнішою. Не щасливішою. Не кращою. Точнісінько тією самою.

Кто сказал, что мы не гусеницы, сбрасывающие смертельно уставшее, износившееся старое тело, чтобы стать прекрасной бабочкой в теле тонком, светящемся, не видимом физическому глазу?
                                           Светлана Скорик

Рай і пекло – це стан людської душі, з яким вона перетинає межу. Коли душа сповнена злості, ненависті, виключно матеріальних думок, то вона й потрапляю в такий світ. Там її зустрічають і оточують однодумці. Там же знаходяться й ті, хто очікують сісти по праву руку Господа і вірять, що всі, хто не поділяє їхніх ідей, приречені на вічні муки. У багатьох відношеннях це і є найбільш заблудші з усіх душ. Але насправді це не пекло, хоча душа сприймає це як пекло і вічне покарання. Відчуття часу в Потойбічні зовсім інше. Насправді це лікарня, Чистилище, де душа поступово очищається й готується до нового перевтілення, але за власним бажанням і вже для того, щоб продовжити своє очищення. Лише у щільній матерії особистість може зазнати найбільших випробувань. Травмує не смерть, травмує життя, але воно й очищає через горе, страждання, випробування.
І рай, і пекло відповідають земним уявленням людини, в тому числі й релігійним. І лише ті, хто досягають верхніх вогняних, за Миколою Реріхом, світів, приходять до розуміння Єдиного Бога.
Ті ж, хто жили духовним, праведним життям, попадають в світлі шари Саммерленду, своєрідного раю. Там люди живуть так, як жили на землі, або намагалися жити – в любові, добрі, справедливості, серед однодумців, близьких по духу людей. Кожен отримає по справах та мріях своїх. Сім’я, що сіяла людина в земному житті, вона пожинає тут.
Набутий в потойбіччі досвід, як і досвід попередніх перевтілень, не зникає безслідно. У людей, що знаходяться на високому рівні перевтілення, він може проявитися не лише в рисах характеру, але і в свідомості. Про цих вісників, заручених з вічністю, ми ще поговоримо.
Відчуття піднесення, причетності до Духу особливо характерне для митців, творчих людей, які добре знають як про те, що наші достойні кращі думки не зникають, так і про те, що вони виникають у нашій голові не випадково. Про це можна почитати майже в кожного видатного майстра. Особливо гарно сказано у повісті Юрія Нагибіна «От письма до письма».
Життя за життя сповнене зусиль, чергуючись з періодами відпочинку й навчання на вищому рівні, в кінцевому результаті надає душі тієї форми, яку вона прагне мати. Але для цього вона теж добровільно повертається з Саммерленду на землю для подальшого вдосконалення.
Триєдність, якою є ми, переживає чергування трьох етапів – інкарнацію, дезінкарнацію та реінкарнацію.
І врешті маємо шанс досягти такого рівня, коли душа стає єдиною з Богом, безформною, незалежною від часу й матерії, та досі свідомої власної ідентичності.

Той, хто помираючи, знає що він не буде знищеним, вічний.
                                                             Лао-Цзи