Роздуми про життя, час, вічність і останню мить перед смертю. Стрічка Мебіуса, безкінечність. Юрій Безух.
А вічність немає часу. Вічність – це одна мить, її якраз вистачає, щоб пожартувати.
Герман Гессе
В одному з християнських видань прочитав, що Бог усе знає, тому що одночасно перебуває в теперішньому часі, минулому і майбутньому. Я з цим категорично не згоден. Адже Бог існує не в часі і просторі, а в вічності. А це зовсім інша категорія, яку нам важко, а то й неможливо уявити. З точки зору пересічного громадянина, вічність – це просто багато часу. Насправді, час і простір виникають, проходять певний період розвитку – і вони зникають, гинуть. А вічність існує завжди, вічно.
Нас же цікавить та хвилина чи мить, коли конкретна людина покидає цей світ і зникає назавжди, з точки зору матеріалістів та атеїстів, чи переходить у вічність, з точки зору віруючих. Оця мить переходу, з моєї точки зору, є (повинна бути!) світлою і благосною. Хоча передсмертні тілесні страждання бувають іноді значними.
Оцей момент переходу відчувається як полегшення, звільнення, світло, спокій. Лиця, лики покійників завжди спокійні. Все інше – це фантазії письменників. З іншого боку, прожите життя ми вимірюємо не кількістю років, а подіями. Згадуємо яскраві моменти, пов’язані з емоціями, хвилюваннями, позитивними чи негативними, важливими подіями, труднощами, радостями й перемогами.
Нам же обіцяють «вічний спокій». Тобто відсутність хвилювань, руху душевного і фізичного, спокій. Абсолютне світло, як і абсолютна чорнота, – це темрява, пітьма. Згадайте заполярний білий морок, від якого сліпнуть і божеволіють. Щоб бачити, потрібен контраст, напівтони, різниця між темрявою та світлом. Якщо вічний спокій – це відсутність контрасту, в тому числі зла, завдяки існуванню якого ми відчуваємо й вимірюємо добро, то це, виходить, те саме світло, яке стає темрявою. Вчені не раз робили досліди, коли людину лишали будь-яких подразників. Психічні відхилення починалися всього через кілька годин експерименту.
Часто письменники зображують, що в останні хвилини й секунди людина встигає прокрутити все своє життя. Добре це показано в одному з оповідань Едгара По, про повішеного. А далі наступає заспокоєння, блаженство. І ось тут питання. Це мить чи Вічність? Як виміряти час, який зупинився, в якому нічого не відбувається? Хто й чим повинен міряти? Індивід, для якого весь світ існує лише через його Я? Суб’єктивно іншого світу немає. Інші люди, які живуть у часі й просторі й просто констатують смерть? Чи Бог, що існує у вічності й приймає новоприбулого, новопреставленого?
У фізиці й математиці є два такі поняття, як нуль і безкінечність. 0 та перевернута вісімка. Це абстрактні поняття, в реальному світі вони не існують. І в цьому сенсі вони подібні. Нуль рівний безкінечності. І ще обидві ці величини нагадують стрічку (річку) Мебіуса – ідеальну модель Всесвіту, без початку і кінця, верху й низу, переду й заду, прогресу – тобто руху вперед, минулого і майбутнього.
Так що ж ця остання мить: нуль чи безкінечність? І тут надія лише на віру.
Бо «вічність – це не що інше, як вивільнення часу, його повернення до невинності, перетворення в простір» (Герман Гессе).
Стрічка Мебіуса
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
