Фіма Рабинович був приємно вражений, коли в обідню перерву прийшов додому пообідати.
Фіма Рабинович був приємно вражений, коли в обідню перерву прийшов додому пообідати. В тарілці супу, яку поставила перед ним його Сара, знаходилась велика куряча ніжка. Фіма здивовано підняв очі на дружину, до зарплати ще неділя і в домі вже давно немає грошей.
- Фима! – голосно казала Сара, не дуже переймаючись тим, чи почує її ще хтось, чи ні, - я сдала нашу крайнюю комнату жильцу на месяц и он заплатил деньги вперед.
Фіма впився дрібними білими зубами у куряче м`ясо і досить невиразно промимрив:
- Кто он? Не биндюжник какой-нибудь?
- Шё ты говоришь? – сплеснула руками Сара. - Какой биндюжник? Интеллигентный человек! У него одной поклажи три чемодана. Приехал к нам на Куяльник. Лечит сердце. Как у тебя.
Зголоднілий Фіма розправлявся з курячою ніжкою.
- Я пошла на Привоз и выторговала еще рубль! – ділилась своїми радощами з чоловіком Сара.
А тут якраз прийшли діти зі школи – першокласниця Роза і п`ятикласник Давид.
- Мойте руки, будете обедать! – наказала дітям Сара.
- А меня Берта Яковлевна сегодня похвалила! – сповістила усіх Роза. – Она сказала, что я красиво пишу! – І показала язика Давиду. Той легенько стукнув її по спині.
- Мама! Давид дерется! – пожалілась донька і зразу же виказала брата: - Он сегодня в школе тоже дрался.
- Давид! Сколько я тибе говорила, веди себя примерно, шё ты нас позоришь. Если миня вызовут в школу, то папа тибе даст ремня. – гомоніла Сара. Їй було приємно, що вона нагодувала чоловіка а ось зараз нагодує дітей.
Давид зосереджено мив руки. Добре, Розка, я тобі покажу!
- Ну, что ты там натворил? – більш для форми спитала Сара.
Давид зітхнув і проказав:
- Этот Пасько обозвал меня жидом, ну, я ему и дал. Больше не будет.
Фіма захлинувся чаєм, а в Рози випала з рук ложка. Вони дивилися на свого сина.
- Сколько я тибе говорила, не опускайся до их уровня, он сказал, а ты повернись спиной и уйди, будь выше этого. Ты же знаешь, у папы больное сердце, ему нельзя волноваться. – тримаючись сама за серце, вчила свого сина Сара.
- Фима, ты не волнуйся, все будет хорошо, - заспокоювала вона чоловіка. – А ты, Давид, будешь за это наказан, на улицу не пойдешь гулять, а будешь учить уроки.
- Ну, Розка, я тебя убью! – показав кулака сестрі Давид, і та заховалася за матір.
І вони не бачили, як новий жилець прислухався до них у крайній кімнаті, посміхаючись своїм думкам і розкладаючи речі в шафі, на столі і на тумбочці біля ліжка. Наостаннє витяг з валізи том Шевченка і поклав на стіл.
А в цей час покараний Давид бубонів на кухні вірша, який було задано вивчити на пам`ять:
- Та нехай собі як знають
божеволіють, конають, -
нам своє робить:
всіх панів до `дної ями,
всіх панів до `дної ями,
буржуїв за буржуями
будем, будем бить!
будем, будем бить!
Давид зацьковано дивився у підручника і вірші не йшли в його голову, він домовився з хлопцями після обіду грати у футбол і ось тепер маєш.
- всіх панів до `дної ями…
всіх панів до `дної ями…
- Читай с выражением, а не бубни, как дьячок, - зробила зауваження сину Сара.
І Давид не витримав:
- Витька Поликарпов сказал, что Тычина никакой не поэт а говно!
- И неправда! – втрутилась у вишуканий літературний диспут Роза. – Берта Яковлевна сказала, что Тычина выдающийся украинский поэт и прославляет своими стихами нашу родную партию и лично товарища Сталина! Вот! – і переможно подивилася на свого брата та на всяк випадок знову заховалася за матір.
- Ой, Давид, ты у меня доиграешься! – обурилася Сара, - если будешь слушаться всяких Поликарповых, целую неделю не будешь ходить на улицу!
Перспектива не грати з хлопцями у футбол цілу неділю не влаштовувала Давида і він притих, дивлячись чорними оченятами у огидний підручник.
- Проти мурів, проти молу
в нас бадьорість комсомолу -
ще й підмога йде…
ще й підмога йде…
Увечері, коли вкладалися спати і Давид поклав підручника під подушку, щоб вранці встати і знати вірша напам`ять (кажуть, що це дуже допомагає), в спальню заглянув квартирант, сірі очі приязно дивилися на дитину:
- Ти, Давиде, послухай-но ще одного вірша Тичини:
- А я у гай ходила
по квітку ось яку
а там дерева люлі
і все отак зозулі
ку
ку
Я зайчика зустріла
дрімав він на горбку
була б його спіймала
зозуля ізлякала
ку
ку…
Давид широко відкритими очима дивився на нового квартиранта, невисокого зросту, сірі, лагідні очі, бліде обличчя і таїна поетових рядків, мелодія незнайомого вірша проймала його дитячу душу і на все життя він запам`ятав цей глухий голос і рядки невідомого поета…
16.03.2000 р.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
